Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Кощій упав і відкотився на середину вулиці. Шини завищали зовсім поряд, швиргонувши йому в обличчя пригорщу камінців. До гуркоту мотора додався короткий зойк. Автомобіль зник у бічній вулиці, а поряд важко упало тіло відкинутої радіатором людини.

Кощій підвівся, взяв хриплячу людину під пахви і підтяг до ліхтаря. Це був чоловік років п’ятдесяти в старому зимовому пальті. Скуйовджене волосся і давно не чесана борода приховували риси обличчя. Від людини тхнуло цапиним духом немитого тіла. Борода забруднена кров’ю. Хрипіння було все тихішим, поки не припинилося зовсім. Кощій став на коліна і засунув руку під сорочку — серце не билося. Рука наштовхнулася на щось холодне і тверде. Це була пляшка з-під пива. Пляшка з-під пива в підкладці… Шизо-Жорик! Постарілий на півтора десятка років. Тепер він упізнав його. І раптом відчув, як защеміло серце. Людина з того його життя, яке він часто бачив уві сні. Бідолаха-ідіот потрапив під колеса, мабуть, через нього.

Біля трупа темнів якийсь предмет. Нахилився — шапка-вушанка.

Кощій підняв шапку і разом із пляшкою поклав поряд з трупом. Неподалік у світлі вуличних ліхтарів жовтіла будка телефона-автомата. Кощій набрав «03», викликав «Швидку допомогу», хоч це було вже непотрібно, і побрів у бік освітленої набережної.

На набережній було багатолюдно, і Кощій відчув себе у відносній безпеці.

Біля виблискуючого вогнями і скляними вітринами магазину «Товари для жінок» йому здалося, що відчув на собі чийсь погляд. Він різко зупинився і озирнувся. Цей несподіваний маневр врятував йому життя. Стрижена брюнетка, що якраз проходила у скляні двері, упала на коліна, тримаючись руками за живіт. Між пальцями в неї сочилася кров.

Хтось несамовито заверещав. Натовп кинувся врізнобіч. Якийсь товстун з очима-блюдцями, з яких ледве не вискочили зіниці, налетів на Кощія і збив його з ніг. Кощій підхопився і пірнув у найближче підворіття. Виття сирени на мить заглушило крики:

— Стояти, міліція!

Кощій раптом зрозумів, що кричать йому. Знаючи, що зустріч зека з міліцією нічим хорошим не закінчиться, він перебіг через двір, переліз паркан і змішався з натовпом.

Неонові вогні освітлювали вулицю тремтячим світлом. Кощію здалося, що на нього озираються. Він зайшов у будку таксофона і озирнувся. Ніхто не звертав на нього уваги. Він полегшено зітхнув і набрав номер телефона відповідального секретаря «Вечірньої Ялти»:

— Ви вмістили повідомлення про зникнення дочки бельгійського бізнесмена О’Тула? — спитав він. — Я міг би повідомити йому дещо.

— Я слухаю вас, — відповіли на іншому кінці дроту.

— Але я хотів би повідомити це особисто О’Тулу…

На іншому кінці дроту довго мовчали. Схоже, радились, чи варто давати адресу незнайомій людині. Нарешті зважились:

— Номер 605 готелю «Ореанда».

Чоловік у сірому плащі постукав монеткою в скло.

— Дякую, — сказав Кощій, повісив трубку і відкрив двері. В щілину протиснулася рука. В руці похмуро виблискував ствол пістолета «ТТ» з глушником.

— Чого вам треба? — спитав Кощій. В будці таксофона голос пролунав глухо і дивно, наче належав не йому.

— Пакет, — відповів той чоловік і зробив рух стволом у напрямку пакета, який тримав Кощій.

Кощій рвонувся вбік і з усієї сили причинив двері. Чоловік скрикнув, але пістолет втримав. Пролунав виляск, наче поряд проткнули гумову кулю. Позаду задзвеніло скло. Куля вдарила Кощію в плече. Кабіна таксофона наповнилася пороховими газами. Чоловік в сірому плащі за дверима застогнав і упав на коліна. Кощій схопив теплий ствол пістолета і почав викручувати його. Пролунав другий виляск, пістолет сіпнувся знову, задзвеніло скло і завила сирена.