Розділ «Чорна акула в червоній воді»

В неї був ключ від горища.

— Заходь, супермене.

Заскрипіли гнилі дошки. Вона чиркнула сірником і запалила свічку на підвіконні.

— Іди сюди, — поклала йому руки на плечі і знову розгладила вилоги піджака. В її очах палахкотіло по свічці. Губи розтулилися для поцілунку. — Поцілуй мене.

Кощій торкнувся губами її губ.

— Як дивно ти це зробив. Іди ж швидше, — вона розстебнула блузку і спустила бретельки. Груди були дійсно гарні — пружні і чудової форми.

Вони сіли на ліжко: вона, поклавши йому руки на плечі, він — тримаючи її за талію. Ліжко було жорстке. Мабуть, дошки, покриті засмальцьованою ковдрою.

— А може, ти з «чудиків?» — раптом спав їй на думку здогад. — Тоді можу спробувати для тебе що-небудь зробити.

Вона зняла одну руку з його плеча і спробувала просунути за пояс. Він взяв її долоню в свою і, посміхнувшись, поцілував.

Вона стенула плечима:

— Якщо ти з «чудиків», то справді дещо можу для тебе зробити, але без батога, ланцюгів та іншого непотребу. Не тому, що не хочу, просто їх в мене немає. Ну то скажи, як тебе звати, супермене?

Він замислився, потім сказав:

— Кощій.

— Це прізвисько?

Кощій стенув плечима:

— У моєму житті було дуже мало людей, які б називали мене на ім’я.

— А мене — Марією.

Її знову почав душити кашель. Приступ був сильнішим за попередній. Вона злякано дивилася на Кощія. Він підклав їй під спину брудну подушку і закутав у ковдру. Здавалося, кашель не залишав її цілу вічність. Блідість розлилася по обличчю. «Вона хвора, — подумав Кощій. — Дуже хвора». Він хотів лише побачити цю дівчину, але тепер раптом відчув до неї таку ніжність, яку відчувають, мабуть, лише до рідної дочки. Вмочив у склянку якусь ганчірку і поклав їй на лоб. Він не знав, що треба робити. Лише загорнув її в ковдру і обняв за плечі. Вона дивилася злякано і печально.

Приступи повторювалися увесь вечір. І тільки пізно вночі вона заснула і на щоках з’явився рум’янець. Він довго дивився їй в обличчя — ті ж кучері, те ж підборіддя і ніс. Хоча риси були чіткіше виражені. Волосся трохи темніше. Щоки запалі, лице бліде. Вона дихала так тихо, що, здавалося, померла. Кощій встав, загасив свічку і, причинивши двері, тихо спустився вниз.

Милка спала на спині. Лице її затуляли сплутані пасма волосся. Простирадло ледь прикривало тіло, залишаючи зовні розкішний бюст і довгі стрункі ноги. Кощій тихо зліз з постелі. За вікном ледь почало розвиднятися. Щось розбудило його. Може, це було безсоння від того, що давно не палив «траву», до якої призвичаївся в ташкентській в’язниці?