Розділ «Чорна акула в червоній воді»

— Ну, це вже занадто. Ти, виявляється, страшенний мот, — Кощій забрав у шведа гаманець, відрахував кілька банкнот дівиці, а гаманця засунув собі до кишені. — Передавай привіт шведським комуністам від португальських. Салюдос компаньєрос. Бувай. Буду в Стокгольмі — зайду. Купи пива, а до нього — бутербродів «хот-дог».

В коридорі не було ні душі. Кощій замкнув двері на ключ. Пояснив дівчині:

— Сама розумієш, ну куди він у такому вигляді? Тут іноземці. Як не ми, то хто потурбується про престиж країни на міжнародній арені? Ну, ходімо. Обійми мене міцніше, кохана! — він обійняв дівицю за талію.

Повз швейцара в синьому мундирі із золотим шитвом вони пройшли, тісно притулившись одне до одного. Швейцар роздивлявся панелі на протилежному боці коридору. Поряд з ним стояли двоє в традиційних сірих плащах. Вони також ковзнули поглядами по лакованих черевиках, шикарному костюму, «метелику» на шиї і сукні «від Діора».

«Якби вона знала, хто ті сірі, — подумав Кощій, позирнувши на дівицю, — мабуть, кинулася б до них, волаючи про допомогу».

На мокрому асфальті догори ногами навиворіт мерехтів напис «Готель „Ореанда“». Повернули у провулок, до автостоянки. У дівиці була бордова «вісімка». Кощій галантно відкрив перед дівицею дверцята.

Вона посміхнулася і сіла за кермо:

— А я думала, що ти мазохіст і примусиш мене з ним робити це при тобі.

— Та нізащо в світі! — обурився Кощій. — Коли вже зустрів таку чарівну дівчину, то швидше б його примусив дивитися.

Він відчував, як тепла кров струмує по передпліччю. Протяг з відчиненого вікна поступово вивітрював хміль і біль повертався.

— А ти, мабуть, відмовилася б, — Кощій затиснув плече рукою.

— Якби ти стояв над нами з цією «гарматою», — дівиця кивнула на пістолет, — то навряд чи.

Вони мчали вулицею Кірова, узбережжям річки Яузлар. Кощій відірвав шмат від сорочки, наклав на рану і знову затиснув долонею, але все одно відчував, як сили невблаганно залишають його. Він вирішив, що поїде до Милки.

— Зупини, — вийшов, похитуючись. До Милчиного будинка залишався квартал. Якщо дівиця донесе, його будуть шукати тут. Він увійшов у підворіття, пройшов двором, переліз через кілька парканів. Піднявся сходами і натиснув на кнопку дзвінка.

Вийшла Милка і причинила за собою двері. Її очі метали блискавки.

— До мене не можна, — сухо сказала вона. — Ну ти і негідник! Тоді зраджував мені з матір’ю, а тепер — з дочкою. Кретин, нікчема!

Кощій стояв, похитуючись, втупившись у неї туманним поглядом:

— А що я маю робити, жінки за мною в черзі стоять. Ось тільки що відбив у якогось шведа його пасію. В неї груди, як дві подушки. Була на сьомому небі, коли я запропонував їх збити…

Милка замахнулась на нього кулачком:

— Ти п’яний!