Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Назустріч Кощію з натовпу підвівся стрижений наголо здоровань. На ньому була чорна майка з білою дулею на всі груди, підписаною: «Хто не працює, той не їсть». На оброслому щетиною підборідді перехрещувалися два шрами. В погляді були презирство і погроза. Зблизька він скидався на помісь Фантомаса з банківським сейфом.

— Чого тобі? — процідив здоровань крізь зуби. Так, мабуть, міг би звертатися ваговоз до хробака, що виповз на автостраду.

Але він так і не дочекався відповіді. В наступну мить короткий і сильний удар передніми фалангами пальців у шию звалив його на коліна. А другий, ногою в обличчя, кинув назад у натовп. Здоровань упав навзнак і більше не підвівся. Тільки стогін, що виривався з розбитого рота, дозволяв сподіватися, що він ще не помер.

Це був єдиний звук, що порушував тишу, — компанія притихла. Дихнув вітер, і стало чути, як загули дроти…

— Приватна компанія «Мордобій та швидкі і високоякісні переломи кінцівок», — пояснив Кощій, обтрушуючи пил зі штанів.

— Чого ти хочеш, чоловіче? — з острахом запитав довговолосий.

— Твою дівчину, — відповів Кощій. Краєм ока він піймав здивований погляд її темних, широко розкритих очей.

— Дівчину? — довговолосий засміявся хрипким доброзичливим сміхом. — Так би одразу і сказав. Нащо було ображати хорошу людину? На півгодини — двадцять п’ять, на ніч — півсотні. Хоч вона й була зайнята. Але, — він кинув погляд на здорованя, що нерухомо лежав на землі, — схоже, уже звільнилася.

— Як її звати?

— Марією. Але навряд чи це важливо в таких справах. Дівчинка — що треба. Тобі сподобається. Ти подивись — Мерілін Монро, — він примусив її підвестися. — Не дивись, що малолітка: груди — другий розмір.

Вона навіть не повела бровою, лише ліктем відхилила його руку.

— Назавжди.

— Ну, назавжди… — він замислився. — Назавжди — тоді, мабуть, «Катерину».

Кощій дістав пачку купюр, розірвав обгортку і витягнув дві хрусткі банкноти.

Натовп зашумів, дехто встав, щоб краще бачити, та підійти ближче ніхто не наважився.

— О, відразу видно джентльмена, — з повагою сказав довговолосий. — Але що це?

— Бакси.

Долари у вісімдесятих ще не ходили досить широко і крупні купюри були в дивину.

— Оце так! — довговолосий, не приховуючи захоплення, роздивлявся дві зелені банкноти. Понюхав. — Містер, а може, хочете пару картин? Або ось що: бажаєте ще дівчаток? За такі папірці — скільки завгодно!

— Мене влаштує ця. Але якщо когось з твоєї компанії зустріну з нею… — Кощій підійшов і взяв довговолосого за вухо. Довговолосий охнув. — Я повернусь і зроблю з тебе людину-свиню.