Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Зняв дощовика. Намагаючись не стукати, зачинив двері на защіпку, роззувся і, тихо ступаючи босими ногами, поліз по драбині, що вела на горище.

Марія спала, згорнувшись калачиком. На ній була лише білизна. Від бажання здорованю аж звело щелепи. Він швидко роздягнувся. Знайшов серед ганчір’я шматок мотузки і прив’язав один кінець до найближчої балки. На другому зав’язав зашморга і обережно накинув на її руки.

Марія прокинулася, але не могла збагнути, що діється. Відчула лише, що руки зв’язано і відтягнуто за голову. Здоровань навалився на неї в темряві. Схопив за волосся і закинув голову назад. Дихаючи в лице перегаром, прохрипів:

— Ану лежи, а то зараз так прикрашу твою звабливу мордочку, що все життя будеш ховатися на цьому горищі, — і на підтвердження своїх слів ударив її під дих. Марія скрикнула. Крик загубився в дощовому шумі. Краплі барабанили по даху, а водяні струмені гриміли в ринвах і з плескотінням розливалися по землі величезними калюжами.

Марія ледве видерлася з-під волохатого теплого тіла. Зубами розплутала мотузку, зняла з крокви мокру сорочку і накинула на плечі. По драбині спустилася до кімнати. Схопила зі столу кухонного ножа. Він стежив за нею згори. Стрибнув через кілька щаблів, викрутив руку і відняв.

— Ах ти, стерво, — він шпурнув ножа в куток, і той увіткнувся в дерев’яну стіну. Розчинив двері і, піднявши Марію за лікті, виставив за двері. — Ану ж бо, помокни ще. Може, все ж порозумнішаєш.

Марія присіла навпочіпки, охопивши коліна руками і упершись у них підборіддям. Калюжа вже торкалась її ніг.

Через годину прийшов Макс і вклав її в ліжко. Марію душив кашель. В його накокаїнених очах світилася жалість. Він перелічив картини в стосі, перев’язаному шпагатом.

— Не продав жодної?

— Не беруть це твоє абстрактне лайно. Гібон у розбитому дзеркалі, це що — автопортрет? А «Правда» в унітазі? Краще б голих дівок малював. Наприклад, свою, Рафаель, — здоровань кивнув у бік ліжка, презирливо сплюнув на підлогу. — Можу дати п’ятдесят в борг. Завтра або повернеш, або дівку свою на ніч віддаси мені. Та скажи їй, хай не комизиться, бо швидко кістки переламаю.

— Ти що, і дня не можеш без баби?

— Не можу, — згодився здоровань і дістав півсотенну банкноту.

Максові очі загорілися. Він підвівся з дивана і простягнув руку: — Давай!

Але банкнота хутко зникла у волохатому кулаці.

— Я не продаю, а купую товар. Товар продається?

Макс перевів погляд на Марію. Вона з головою закуталася в ковдру, але продовжувала тремтіти. На його обличчі відобразилося вагання. Нарешті він наважився і махнув рукою:

— Продається.

Розділ 3

Їх було чоловік десять. Шпана від шістнадцяти до двадцяти, з тих, які в темному провулку перекидають з рук у руки запізнілого перехожого, а потім перевіряють на його боках міцність своїх бутсів. Вони палили дешеві цигарки, сидячи на дерев’яних ящиках під глухою стіною, до самої верхівки обмальованою свастиками, зірками і написами типу: «Цой — Бог!»

Кощій одразу упізнав її. У неї були такі ж розкішні кучері і такі ж темні очі, як і в матері. Вона сиділа на колінах у худого довговолосого типа з окладистою бородою і в джинсових шортах. Наколки від зап’ясть до шиї свідчили про його неабияку фантазію. Проти них тюремне татуювання Кощія на тильному боці кисті у вигляді серця і букви «А» здавалося скромним і нецікавим.