Розділ «Чорна акула в червоній воді»

— Іди сюди, тобі кажуть.

— Чого це?

— Сама знаєш, чого.

— Ну, ось що, — сказала Марія рішуче. — Коли вже Максу потрібні гроші, то я роблю це за гроші, і ти нічим не кращий за інших.

— Ах ти стерва, матір твою!.. — здоровань підвівся з дивана, скриплячи пружинами, і понуро посунув до неї. — Ану, іди сюди!

Марія позадкувала і спиною вперлася в двері. Здоровань із розставленими в боки руками наближався до неї. Марія намацала ручку дверей. Двері відчинилися, і вона опинилася на ганку.

— Помокни там трохи, — сказав здоровань і зачинив двері на защіпку. — Може, будеш зговірливішою.

Ганок був під невеликим навісом, але вітер майже безупинно шпурляв у неї пригорщі великих дощових крапель і сорочка за хвилину стала мокрою і прозорою від вологи. Вітер гримав жерстю і свистів у ринвах.

Розділ 2

Безглуздо було намагатися сховатися за такої негоди. Марія притиснулася всим тілом до стіни. Навколо ганку пухирилася величезна калюжа, а дощ і не збирався стихати. Марія тремтіла. Від флігеля пахло теплом і затишком. Здоровань за дверима увімкнув магнітофон.

Калюжа все збільшувалася, наближаючись до її ніг. Марія вийшла з-під навісу, ступаючи на п’яти, перебралася через калюжу. Обхопивши плечі руками, щоб було тепліше, обійшла круг будинку. На тильному боці стовбур плюща товщиною з руку вився до самого даху і закінчувався якраз біля лазу на горище. Марія охопила стовбур руками і стала здиратися нагору. Стовбур був мокрим і слизьким. Кожен її рух супроводжувався градом величезних крапель, які з листя падали їй на голову.

Майже на рівні з дахом її ноги зісковзнули, і вона повисла на руках. Руки почали повільно ковзати по стовбуру, але, судорожно чіпляючись, вона все ж потрапила ногою в щілину між стовбуром і стіною. Нога застрягла, і Марія ледве звільнилася, витягнувши ногу з черевика і залишивши його стирчати на триметровій висоті. Коли Марія повзла по даху, одна черепиця зірвалася і з тріском розбилася внизу. Вона завмерла, але з флігеля чулися лише гучні звуки музики.

На горищі було тепло і запилено. Павутиння, що затягувало кутки, ледь тремтіло від протягу. З острахом позираючи на драбину, що вела в кімнату, Марія зняла з себе одяг, викрутила, повісила на крокву і влаштувалася на купі старого ганчір’я. Вона швидко зігрілася і заплющила очі.

Здорованеві тим часом набридло сидіти наодинці. Він вимкнув магнітофона. Налив півсклянки горілки і залпом випив. Відчинив двері і визирнув надвір.

— Гей, ти! — погукав він, похитуючись. — Де ти там, дідько б тебе взяв!

Не одержавши відповіді, здоровань одяг дощовика і, чортихаючись, вийшов на ґанок. Зразу ж потрапив у калюжу і набрав повні черевики холодної води. Вибухнув прокльонами і пішов навколо будинку, горлаючи:

— Виходь, а то гірше буде!

З тильного боку вітру не було. Здоровань запалив цигарку. З подивом роздивляючись биту черепицю на землі, пробурмотів:

— Ну, стерво, попадешся ще мені!

Кинув недопалок у калюжу. Недопалок поплив між бульками, як есмінець між вибухами снарядів. Здоровань кілька разів спльовував у калюжу, намагаючись поцілити в нього. Коли з цього нічого не вийшло, він підняв осколок черепиці і шпурнув у воду. Недопалок пішов на дно. Здоровань задоволено посміхнувся і прихилився спиною до плюща. Щось зашелестіло вгорі, і невеликий предмет упав йому на голову. Здоровань вилаявся і підняв із землі жіночий черевик. Він тупо дивився то на черевик, то на дах, поки його погляд не вперся в темний прямокутник лазу на горище. Здоровань зловісно усміхнувся і пішов до дверей.