Розділ «Заключна частина»

Королівські посли оголосили козакам рішення сейму, не скуплячись на обіцянки. Козаки були дуже потрібні шляхті, Осман II уже підійшов до Білгорода, крім татар у нього зібралось 162 тисячі яничар, 26 гармат, султан мав караван з 6 тисяч верблюдів. Для настраху невірних султан прихопив чотирьох бойових слонів, значну частину озброєння везли на суднах.

А новий коронний гетьман віленський воєвода Ходкевич з королевичем Владиславом стояли під Львовом і не поспішали до Хотина, у них не було війська (лише на середину серпня зібралося сорок тисяч жовнірів та 38 гармат).

Тому королівський секретар Вартоломей Обалковський і обіцяв козакам золоті гори.

Рада ухвалила прийняти пропозицію сейму і виступити проти турків, а також відправити до короля послів. Поїхали Сагайдачний, володимирський єпископ Курцевич та ще дві особи, імена яких загубились в темряві віків. До столиці посли прибули якраз на час роботи сейму, їх кілька раз прийняв король.

Але це було пізніше. Наступного дня в Сухій Балці говорили про релігійні справи. Митрополит скаржився на важкий стан православної церкви, Сагайдачний прочитав звернення до козаків патріарха Феофана. Очевидці розповідають — спершу гетьман поцілував послання, а як скінчив читати: приклав його до тім'я голови.

Лист патріарха справив враження. Козаки обіцяли захищати православну віру, клялися на вірність королеві у боротьбі проти турків. Бородавка сказав:

— Перед військом запорізьким тремтить земля польська, турецька і увесь світ!..

Уже донеслось до Сухої Діброви, що частина запорожців, котра пішла в морський похід на Костянтинополь, спалила турецький флот у гирлі Дунаю, знявши з нього гармати.

Яцько Бородавка повів на Хотин об'єднане сорокатисячне козацьке військо, пішов з «грицями-свинопасами» рятувати Корону, він буде страчений перед вирішальним боєм — на його місце стане Сагайдачний. Гетьман теж помре від отруєної ворожої стріли, пущеної в нього під Хотином. Свою значну спадщину він заповість Львівському і Київському братствам та іншим монастирям, церквам і школам, назначивши опікунами митрополита Іова та спадкоємця у гетьмана Оліфера Голуба.

Треба сказати, що король цього разу з вдячності за Хотинську перемогу проявив прихильність до смертельно пораненого гетьмана, навіть посилав до нього свого лікаря.

Але й ту прихильність Сагайдачний використав не для власних благ, а на користь свого народу.

В своєму листі до короля, написаному перед смертю гетьмана, він писав: «Покорно, сльозно прошу, дабы тое козакам творимое бедствие и озлобление, превысоким и грозным вашего найяснейшего величества мандатом было запрещено и ускромлено. Особливо уния за милостивым вашего найяснейшего королевского величества позволением, теперь з Русь срез святейшего Феофана патриарху иерусалимскому знесенная, абы впредь в той же Русь никогда не обновлялася и своих рогов не возносила».

Поховали його, каже П. Максимович, за вівтарем Братської церкви, та потім за свідченням кращого знавця Січі Олени Анапович, кості великого сина нашого народу невдячні нащадки викинули з могили, землю залили асфальтом, по якому щодня гупають чобітьми курсанти військово-морського політичного училища, нащадки славних мореплавців-запорожців.