Розділ «Заключна частина»

Гетьман нічого не відповів на його слова.

Більшість присутніх навіть не зрозуміли, як усе сталось. Під час церковної служби патріарху вщерть заповненій козацькій церкві Зарубського монастиря прямо вдень висвячує на єпископа володимирського і берестейського ігумена монастиря Іезекилія Курцевича. Новий єпископ походив зі шляхетського роду на Волині, учився в Падуанському університеті, молоді роки провів на Афоні.

Існують свідчення істориків, що ігумена Трахтемирівського монастиря патріарх Феофан висвятив на єпископа за проханням Сагайдачного.

Польський уряд так і не допустить Курцевича до єпископства. У 1625 році він виїде до Москви, де його приймуть з великими почестями. Про зустріч патріарха з королівським секретарем у Трахтемирові розповідав історик Василенко у своїй книзі під редакцією Довнар-Запольського.

Подвиг патріарха

Доки повернулися вони із Зарубського монастиря, у Києві вже знали про хіротонію[265] ігумена Курцевича в єпископи.

— Чи їм сорока на хвості принесла? Адже відбулося те тільки вчора!..

У місті панувало збудження, братчики мало не танцювали.

— Нічому не дивуйтесь, козаче, на нашій грішній землі.

Кияни влаштували приїжджим бучну зустріч. Те занепокоїло Сагайдачного, ба, навіть стривожило. Король, мабуть, теж довідався і мав тепер усі підстави діяти.

Гетьман поділився своїми думками з патріархом. Людина смілива і рішуча, той лише плечима здвигнув і усміхнувся — мов, якось воно буде. Хоч одразу посерйознішав:

— Може, дійсно варто зіграти комедію, вигадану вашим сотником?

Хитрість, яку придумав Левко, обговорили на нараді, київські братчики її одностайно схвалили. Хочеться одразу сказати — це не авторська вигадка, так було в дійсності, хоч нагадує той факт сюжет детективного роману.

Невдовзі після приїзду з Трахтемирова патріарх Феофан офіційно заявив, що покидає Київ і через Поділля повертається додому. Недільного дня засмучені кияни в усіх церквах на його честь провели благословенні молитви, влаштували патріарху пишні проводи з хрестами та іконами, усе київське православне духовенство співало осанну[266] його святості.

З Феофаном відправився великий козацький супровід, очолюваний самим гетьманом. Заспокоєний королівський агент Пачковський та його приплічники перестали шваювати коло дому Богоявленського братства і теж відправилися слідом за патріархом. Від Білої Церкви супровід патріарха до кордону Пачковський доручив козацькому полковнику Богдану Кизиму, а сам поїхав доповідати королю про виконану місію.

Та патріарх під Білою Церквою змушений був зупинитись — звідкись прийшла вістка про неспокій на кордоні, і Сагайдачний, зіславшись на небезпеку дальшої поїздки, в суворій таємниці повернувся з патріархом до Києва у Богоявленське братство.

Свою колегію єзуїти мали поряд з братською школою. Як свідчать історичні документи, ще увечері козаки, що охороняли двір братства, помітили біля колегії підозрілих людей і добре пригостили їх кийками.

А вночі патріарх та духовні особи, котрі його супроводжували, у братській церкві при щільно завішаних вікнах — уявіть як це нелегко зробити в церкві! — і наглухо закритих дверях висвятили колишнього ігумена Братського монастиря Ісаія Копинського на єпископа Перемишльського.

Історія не донесла до нас усіх подробиць, та видно були підстави для такого авантюрного вояжу патріарха і цієї зверхтаємничості. До того ж це зовсім не в почерку патріарха Феофана — згадаймо, як просто висвятив він єпископа Кунцевича!

Тієї ж ночі Київське братство одержало від вселенського патріарха право патріаршої ставропігії, а братський монастир позбувся залежності від єпархіального архієрея.