Розділ «Заключна частина»

— Не хочу поряд з Грицями воювати, хай вони орють або свиней пасуть!

Михайло Хмельницький розповідав про те ображено, відчуваючи підтримку своїх однополчан з реєстрової старшини.

— Він навіть не хоче розуміти, що я теж з Гриців!..

На довершення всього молдавське військо, почувши про наближення турків, розбіглось по домівках, сам Граціані прибився до польського стану у супроводі шестисот волохів.

— Приглядайся, сину, до наших порядків! Може, колись знадобиться.

— Приглядаюсь, тату!

Усе, що трапилось далі, видалось юнакові моторошним сном. Їхнє військо зайняло позиції по річці Прут на цецорських полях під Яссами. Позиція виявилась незручною, і турецькі гармати з самого початку завдали полякам великих втрат. 17 вересня турки і татари почали наступ на табір Жолкевського, а через три дні успішно його повторили. Між поляків почалася паніка, частина магнатів утекла з табору разом із своїми загонами. На переправі через Прут їх помітили татари — одних утікачів винищили на березі, інші потонули в річці.

Жолкевський прагнув щось вдіяти, щоб не допустити остаточного розгрому. Та турки вперто вимотували останні сили Жолкевського невпинними наскоками. Польське військо почало відступати вздовж Прута до свого кордону, прикривши, по козацькому звичаю, тил і фланги свого війська возами, скованими ланцюгами. Спереду і з боків рухалася піхота і кінні частини, позаду — артилерія, в центрі — магнати. Та 6 жовтня 1620 року за милю від Могилева на Дністрі Іскандер-паша завершив розгром, початий під Цецорою. Наступного дня було вбито Жолкевського, хоч коронний гетьман і переодягнувся в простий одяг та змішався з латниками. Його відрубану голову, одягнену на спис, виставили біля шатра турецького воєначальника, а потім відправлено в Стамбул як подарунок султану. Хоч тіло гетьмана було викуплено і поховано в Жолкієві.

Польний гетьман і дехто з роду знаменитих Конецькопольських потрапили в полон, як і вся рідня коронного гетьмана.

Загинув під Цецорою і Михайло Хмельницький. Його син Богдан, побачивши, що батька вбито, кинувся з шаблею у гущу бою і його схопили турки. У неволі Богдан пробув три роки.

Польща лишилася без війська, татари, одержавши Україну на пограбування, захопили там незлічиму кількість людей, їхні чамбули доходили до околиць Львова.

Трахтемирівський монастир

Черговість висвячення православних ієрархів у різних джерелах подається по-різному. На думку автора зовсім не так, як могло бути насправді.

Перший виїзд патріарх Феофан здійснив по правому березі Дніпра до Трахтемирівського монастиря.

Стояла чудова весняна пора, різнотрав'я буяло усіма кольорами, ранок щедро напоїли неповторні пахощі степу.

Левко і ще троє козаків, з особистої охорони Феофана, невідступно знаходились поруч карети патріарха. Розтопча уже вивчив характер правителя вселенської церкви і швидко призвичаївся до нього. Простий і покладистий, як людина, патріарх завжди рівно[263] вів себе з оточуючими, умів вислухати людину, мав дар вникати у сторонні клопоти і тривоги, співчуття до ближнього.

Левко почував себе з патріархом легко і незалежно, те визначило їхні взаємини, швидше батьківські з боку патріарха, ніж офіційні. Він знав домашні турботи Левка, його ближніх.

Сприяло й те, що спілкувалися латиною вони без допомоги владики Авраама.

— Господи праведний, який гарний цей грішний світ! — милувався степом, гаями і недалеким Дніпром святий отець.

Обстановка в Короні сягнула верхнього напруження, хоча для патріарха складалася вона сприятливо. Король явно хотів використати популярність Феофана на Україні, вістка про його приїзд, глави вселенської православної церкви, одразу рознеслася по митрополії, підняла дух мирян і занепокоїла уніатів. Ту популярність вирішив використати король, бо репресії проти козацтва дуже підірвали королівський вплив на Україні. Сигизмундові потрібна була реальна військова сила для боротьби із загрозою, що насувалася, як чорна хмара з Туреччини, а такою могло бути лише козацтво.