Розділ «Заключна частина»

Дарма шукати його ім'я в українських енциклопедичних довідниках, хоч він один із перших наших національних героїв. Провідний вітчизняний історик Михайло Грушевський у своїй ілюстрованій історії України називає його ще Теофілом.

Пильно подивимося на портрет цього великого церковного діяча — поза неминучим канонічним зображенням ієрарха вселенського масштабу проглядаються в ньому чисто людські риси вольової мужньої людини, цілеспрямованої і рішучої, відданої до кінця нелегкій місії намісника Бога на землі.

Важко переповісти події, віддалені від нас майже чотирма віками, до того ж маємо про них ми дуже поверхову інформацію, і все ж автор хоче піддати її суттєвим уточненням.

Глава вселенської православної церкви приїхав до Москви, щоб висвятити митрополита Філарета на патріарха Великої Русі. Такі церковні канони — патріарха мав висвячувати один із чотирьох верховних східних патріархів.

Філарета визнано достойним такої високої честі не випадково, то був дійсно рішучий і мудрий державний діяч. Не вагаючись, він йшов на будь-які діяння, аби не перечили вони його поглядам і сумлінням. До того ж питання віри хвилювало московську церкву особливо, бо Ватикан вперто намагався підпорядкувати її собі.

Патріарх Феофан дістався до Москви з великими труднощами, але пророблено той шлях було недарма, тут глава вселенської церкви зримо побачив, що польського короля майже двадцятилітня інтервенція в московську державу не вгамувала, він і далі вперто намагається насадити в Росії латинську віру.

— Маєш знати все, владико Аврааме, — наставляв Феофан єпископа, що його супроводжував, — про наміри папської курії щодо запровадження унії в московській державі!

Владика Авраам уважно його слухав.

Того ж дня владика повторно завітав до патріарха. Прийшов не сам, привів статного багато одягненого вояку з дорогою шаблею при боці, той очолював прибуле до Москви козацьке січове посольство.

— Петро Одинець, отаман війська низового запорізького. Маю потребу поговорити зі святим отцем, чи як ви його кличете. За дорученням гетьмана Сагайдачного!..

Знання владикою Авраамом російської мови полегшувало спілкування.

Козацьке посольство Сагайдачного з'явилося в Москві у березні 1620 року одночасно з приїздом Феофана. Гетьман зрозумів, що компроміс з королем підірвав його авторитет. Побачив водночас і прагнення козаків до союзу з Москвою.

Петро Одинець оголосив у посольському приказі, що «прислало їх усе запорізьке військо, гетьман Сагайдачний з товаришами бити чолом государю, що вони всі хочуть йому, великому государю, служити головами своїми».

У грамоті козаки «царській величності писали і словесно приказним людям говорили, що гетьман, отамани і все військо... в покорі царській величності хочуть бути і, за порогами діючи, хочуть службу проти всяких ворогів виявляти».

Думний дяк поставив їм питання про взаємини короля з турками, чи він на віру нашу зазіхає. Запорожці відповіли, що їх те мало обходить, бо з приходом весни вони знову за пороги, а «царській» величності всі б'ють чолом і хочуть, щоб «нас государ вважав своїми слугами».

З посольством у гетьмана нічого не вийшло. Цар послав йому через Одинця триста карбованців «легкого жалування» і грамоту такого змісту: «Надалі ви у вашому жалуванні забуті не будете, виходячи з вашої служби, а на кримські улуси вас не посилаємо, тому що кримський цар Джанібек-Герей сам, його царевичі, князі і мурзи на нашу державу війною не йдуть і людям нашим шкоди не чинять, і наші люди також кримським улусам не чинять».

Такі факти донесли до нас історики. Водночас твердять вони, що посольство Сагайдачного з'явилося в Москві на час приїзду патріарха Феофана не випадково.

Так воно, очевидно, й було. Петро Одинець прийшов до патріарха від київського братства, мав він доручення, що братство бере на себе охорону патріарха під час його повернення додому.

У березні 1620 року єрусалимський патріарх виїхав з Москви. Шлях його лежав московськими землями, а потім через Україну на містечко Бар. До почету патріарха приєдналося посольство запорожців на чолі з Петром Одинцем. Стрільців, що мали супроводжувати патріарха, козаки відпустили.

Московський уряд відхилив пропозицію Сагайдачного — боявся ускладнень з Польщею.