Розділ «Частина Третя»

Припинили бевкати дзвони, і всі повалили до переповненої церкви. Перед вівтарем з'явився товстий і урочистий возний, заходився неоковирно оголошувати, що прихожан зібрано для запитання божої волі його високопреосвященства Іпатія про призначення архімандрита Грековича намісником київського митрополита, і його вказівки має виконувати все духовенство міста.

— Сатана пекельна!..

— Проклинаю тебе, диявольське породження! — покривав людський клекіт густий бас соборного попа із Софії.

— Проклинаємо тебе!..

У задушливому повітрі храму звелися хрести і кулаки прихожан.

Місцеве духовенство відмовилось підкорятися новому протопопові, з осудом його виступили навіть уніати.

— Нечуване зухвальство, миряни! До нас прислано гріхотворника і осквернителя церкви!

Хтось з кимсь не погоджувався, у храмі зчинилася бійка. Буйно вели себе жінки, ґвалт стояв, як на пожежі!

Богомолки побігли в усі кінці міста:

— Кінець світу прийшов!

— Тікаймо з Києва, людоньки!

Чоловіки заспівали іншої, Київ винесло на вулиці і площі.

— Потій осквернив місто! Ганьба!

— Пішли на замок воєводи! Звідти усі нещастя!..

Київ вийшов з покори.

Історики пишуть, що заколот київського духовенства та міщан вдалося приборкати лише через три дні. Бунтівники занесли протест до гродських книг. Козаки теж вписали, що вони, сини східної церкви, захищатимуть православ'я головами.

Логвин

Підтягнутий і як завжди вишукано зодягнений у супроводі двох гайдуків простував він до канівського замку. Після останньої сутички, коли троє київських реєстровців мало не підстрелили його у власній опочивальні, сам він з дому ніколи не виходив.

За звичкою поглядав у різні боки, хоч думками був далеко. Може, навіть у своїй молодості. Почув, що з морського походу на Варну козаки привезли 180 тисяч злотих. Як не заздрити їм, молодим!..

Дорога з Ситників, як пам'ятає читач, збирається до центру містечка круто вгору в суцільному зеленому плетиві. На узвишші перед самим монастирем вона раптом роздвоюється — вулиця виходить на площу, туди ходити Логвин не любив. Звертав під старі липи і стежкою поза монастирською огорожею потрапляв прямо до підйомного мосту замку.