Розділ «Частина друга»

— Ви знищили поляків. Сигизмунд вам цього не подарує!

— Всюди кров! Ми стомилися від крові!..

Труп самозванця ще лежав на площі, а вже говорили, що убито іншого. Тому одразу багато хто повірив, бо царя убили підступно. Люди дійсно бігли його рятувати, а не вбивати!

Вістка, що убитий інший, миттю облетіла Москву і прижилась.

А тут ще якийсь француз:

— Труп бородатий, а цар бороди не носив! І чуб мав довший!

Навіть кімнатний слуга царя хвалився перед натовпом:

— На Красній площі не труп царя — малий він, товстий, з голеним лобом. Цар був худорлявіший! Волосся на грудях у нього не росло!..

Йому одразу повірили.

Цар Василь діяв розумно, він урочисто переніс з Углича прах істинного царевича Дмитрія і помістив в Архангельському соборі. Духовенство повідомило, що мощі здатні зціляти, сповістило в усі приходи, хто істинний цар. Написала грамоту і цариця Марфа.

Прихильних до самозванця дворян Шуйський висилає на заслання. Вдачу новий цар мав погану — він збирав наклепи, слухав різні плітки. Недруги одразу посварили його з новим патріархом Гермогеном, колишнім митрополитом казанським, людиною такою ж недоброю, як і Шуйський. Правда, Гермоген при всіх несимпатіях захищав його, вінчаного царя.

А Молчанов тим часом рухався сіверськими землями, хоч шлях той був складний і небезпечний. Сіверщина — край прихильників покійного самозванця, тут всюди бродили грабіжники і вбивці.

Якось їх полонив гурт місцевих селян, хотів кинути підозрілих людей до в'язниці. Виручила винахідливість і кмітливість Молчанова (цитуємо за «Історією Росії з давніх часів» С. М. Соловйова):

— Ви б.........діти, смієте на мене кричати? Я цар Дмитрій!

Вражені стародубці упали до його ніг.

— Винні, царю, не упізнали тебе! Помилуй нас! Будемо служити тобі вірою і правдою, живота не пожаліємо!..

Під церковний дзвін повели Молчанова до замку, несли йому подарунки і гроші. Пішли грамоти в сусідні сіверські міста, до Москви.

— Чув, як він круто! Істинний цар!..

— Дай бог здоров'я Дмитрію Івановичу!

Молчанов добре знав, що царя нема, сам бачив його смерть. Тікав він не лише тому, що був наближений Дмитрія. Вирішив також спробувати щастя.