Розділ «Частина друга»

Яків Собеський, польський мемуарист, батько короля Яна III, добре знаючи Сагайдачного, писав про гетьмана, що був той «смілий розумом, шукачем небезпек, відзначався зневагою до життя, перший у нападі і останній у відступі, рука його ніколи не давала промаху, пильний у таборі, не любив розніженості, не був схильним до випивки, як водилося між козаків. Правда, мав він і ваду — надто тяжів до любовних пригод, котрі й пришвидшили його смерть».

У Самборі

Молчанов прибув до Самбора і, завдяки гостинності пані Мнішек, поширював у Короні чутки про врятування царя Дмитрія. Хтозна, чому вона на те пішла?! Може, тому, що все ж була мачухою Марині, а може, хотіла віддячити за чоловіка, про долю якого нічого не знала.

Тарануха перехопив двох гінців з московської держави і відправив їх до князя Острозького в Київ. Виявилось, що обидва їхали з присягами сіверських земель уцілілому цареві.

Потім до Самбора потяглося ціле посольство: запрошували Молчанова до Путивля. Але той не доїхав; йому, людині цивільній, потрібен був досвідчений у військовій справі помічник.

Таку людину вперто шукали, і Тарануха подвоїв пильність.

Таранусі дуже не вистачало Левка та його приятеля: розшукуючи Долю, козаки невідомо куди поділись. Тарануха часто їх згадував, при попередньому самозванцеві йому було набагато легше. Левко та Покрова швидко знаходили стосунки з потрібними людьми і давали таку інформацію, яку Тарануха сьогодні роздобути не міг. Хоч їхня відсутність теж несла користь — раптом лишились колишні знайомі!

Цього разу надвірні козаки поселились у містечку, нижче костелу, в районі, де раніше проживав Левко. Самбір при Молчанові не переповнювала шляхта, про шляхетське рушення навіть мова не йшла, пані Мнішек не влаштовувала бенкетів і пікніків.

Золоті часи Самбора минули.

Хоч і це йшло на користь Таранусі, у тому застої він не пропускав жодної людини, що з'являлася в невеликому місті. Двоє його козаків цілоденно крутилися біля кожних міських воріт.

Якось під обід прискакав козак від львівських воріт:

— Привезли когось в супроводі цілого гурту жовнірів!..

Був то кремезний похмурий незнайомець літ сорока, його на простій двоколісній біді доставила прямо в пустуючий маєток самбороського воєводи, де жив Молчанов.

Наступного ранку Тарануха знав, що жовніри натрапили на московського підданого Болотникова, котрий багато років провів у турецькій неволі. Передали йому і зміст розмови приїжджого із самозванцем. Болотников виявився тим, кого Молчанов шукав — військовим холопом князя Телятевського, тобто обізнаною з ратною справою людиною. Військова справа у надвірних козаків стояла тоді високо — військові холопи багатьох вельмож не уступали кадровим офіцерам.

Молчанов довго розмовляв з колишнім невільником, цікавився його минулим, планами на майбутнє.

Болотников, як колись Тарануха, прибився до Польщі з Італії і прямував на московські землі. Колишній служитель таможні на кресах мав багате на пригоди минуле. Молчанов одразу зрозумів, що перед ним досвідчений воїн і людина, котра пізнала від панів багато зла. Все те його влаштовувало, самозванець запропонував Болотникову спільно виступити проти підступних бояр.

Між ними відбулась така розмова:

— Ще у Венеції чув я про чудесні зміни, які відбулися на московській землі. Про царя, улюбленця народу, котрого вирішили знищити бояри. Істинному цареві я готовий служити і віддати за нього життя.

Самозванець відповів Болотникову:

— Багато дати тобі сьогодні не зможу. Ось тридцять дукатів, шабля і шуба. Задовольнись цим. Напишу тобі лист, поїдеш у Путивль до князя Шаховського, і він дасть тобі з моєї казни, скільки ти потребуватимеш, поставить тебе воєводою над тисячами ратних людей, з ними і виступиш за мене...