Розділ «Частина друга»

— Не везе нам! — буркнув уголос Левко, прямуючи до Московки.

Під старою вербою, де вони влаштовували побачення, Покрови ще не було. Половиною свого галузистого гілля верба покривала веселий потічок, що хлюпотів у півтемряві, а другою половиною гілля прикрила поляну, куди вийшов козак.

Левко дійшов до зривистого берега потічка, як раптом з-під вербового гілля звалився на нього важкий рибальський невід і посипались, як дозрілі груші, чоловічі постаті. Скільки їх було, козак не рахував, бо остаточно заплутався в неводі. Ледве дістав правицею запоясника[165] і заходився шматувати міцний невід. Бачив, що нападники кинулись до нього з ужівкою, видно, хотіли зв'язати козака, та у його руці уже блиснула шабля.

— П'ятеро на одного? — учув раптом голос Покрови і втратив бажання полоснути одного з вайлуватих[166] нападників благородною крицею[167].

Найбільший той, кого Покрова називав довбнею, вів себе наступально і норовив-таки накинути на Розтопчу петлю. Левко угрів його зворотним кінцем шаблі по сідницях, що той аж присів.

— Зарізали! — почав ревіти, як бугай, охопивши руками задницю.

Козаки реготали, а нападники довбню уже не чули — дременули в прилеглі кущі верболозу, хтось брьохав через потічок на Московку.

— Ну й лопухи! — аж за живіт хапався Покрова.

— Лопухи, а нас вислідили. І, мабуть, давно. Треба зникати, бо підіймуть на ноги усе містечко!..

У сутінках досягли вони Бованів, де стояли коні. Одразу й покинули Канів.

Трохи історії

Михайло Молчанов, той самий, котрий постачав царю Дмитрію гарненьких жінок, коли заколотники Шуйського громили царський палац, з двома поляками тихенько вислизнув із Кремля і подався з Москви. Знав, що його не помилують. Був він при цареві астрологом, а долю не передбачив. Ні собі, ні цареві.

Прямували втікачі до польських кордонів.

— Вам добре, ви біжите додому! — позаздрив ляхам.

У Москві, яку вони щойно покинули, події розвивалися бурхливо. Через два дні після заколоту, тобто 19 травня, коли труп самозванця ще лежав на Красній площі, Василь Шуйський зібрав бояр.

— Треба вибирати нового царя! — сказав, кліпаючи підсліпуватими очима.

— Є такий — князь Шуйський! Василь Іванович! — кричали бояри.

Князь Василь поламався для годиться і згодився.

Ударили дзвони, збігся на площу народ і проголосили князя Шуйського царем. Хоч не так і одразу. 20 травня, в неділю, Красна площа знову вирувала. Хто убив царя? За що його убили? Як став царем князь Шуйський? Хто його обирав — спільники по заколотові чи народ?!

— Ми бігли рятувати царя, а не убивати!