Розділ «Частина друга»

Та на Варшавському сеймі 1607 року у виступах православних дворян прозвучали княжі ідеї. Дворяни порушили клопотання, щоб православні ієрархи за рахунок монастирських та єпископських прибутків заснували семінарії, на яких би готувалися до духовного звання дворянські діти. Посли сейму виразили свою приналежність до православної віри і вимагали повалення відступників, котрі перейшли в унію.

Король, хоч і був наляканий рокошем, уніатів не зачепив. Тоді дворяни Волині, прагнучи припинити розбрід, зробили уступку уніатському духовенству. Вони оголосили, що уніатські єпископи можуть зберігати свій духовний сан та користуватися ієрархічними почестями, але мають відмовитись від влади над православним духовенством. На утримання їм лишили третину маєтків, де вони могли жити та виконувати церковні обряди до кінця життя, але після смерті церковні маєтності мають повернутися до православних єпископів. Водночас вимагали, щоб король призначав їм лише православних єпископів, котрі знаходились під владою костянтинопольського патріарха, і щоб те право затверджено було особливою сеймовою конституцією.

У конституцію Варшавського сейму внесена особлива стаття про православну віру. Король пообіцяв роздавати ієрархічні посади і церковні маєтності лише на основі жалуваних королівських грамот, до того ж особам дворянської крові, котрі сповідають православну релігію.

Король також гарантував права і привілеї церковних православних братств.

Після сейму князь Острозький тепло прийняв послів, котрі, повертаючись додому, завітали до нього. Влаштував на їх честь обід.

— Це уже перемога, панове!

Кілька тижнів мав він Добрий настрій і навіть передав Львівському братству чималий фундуш.

Знову цілими днями втомлено сидів у великому залі надвратної прибудови, слухав відвідувачів, а думав про своє — аналізував зроблене.

Принесли звістку, що в Луцьку помер владика Терлецький. Скільки надій покладав на нього, а він усе змарнував, лишивши по собі лиху славу на віки!

А смерть — вона невблаганна, чув її холодні подихи і біля себе. Розумів, що треба поспішати, завершити, що встигне. Та сил уже не було.

— Як це несправедливо, господи!..

Кутаючись у хутра на подіумі прохолодного залу,“князь задумливо дивився за вікна на холодні води Ікви. Десятилітня боротьба з унією успіхів дала небагато, і все ж нинішні сеймові конституції — наслідок його тривалої попередньої роботи. Буде ще сеймова конституція 1609 року, та до неї князь не доживе. А духовенства віленське, новогрудське, гродненське, котрі відпали від унії! Та у Києві Потію хвалитись нічім!

Сеймова боротьба тепер уже не стихне, доки не відновиться православна ієрархія. Це буде! Хай не сьогодні, але прийде!

У пам'яті зринули слова, сказані недавно на цьому подіумі великим іноком Іоанном. «Стоїмо на камені, а не на піску: наша віра — істинна». Вишенський сказати може, щоб лягло в душу! Він, Острозький, теж вірить в істинність православної віри, у її безсмертя. Але так склалося, що сьогодні православ'я треба захищати!

— Хто тебе замінить? З князів — ніхто! З дітей — теж! Ніхто з тих, хто мав силу...

Уже звик говорити сам з собою... Раптом щось згадав, зрадів тій думці і довго писав, не сходячи з підвищення. Отець Дем'ян Наливайко його колишня опора. Як він про нього забув. Його давно треба викликати в Острог!

Закалатав дзвінком, не діждався навіть, доки слуга підійде:

— Одразу до Вільни! Така моя воля!..

Хотів додати «остання», та стримався — чи слуга те зрозуміє?

Трохи заспокоївся і знову перенісся до сеймової конституції. Вона підтвердила права церковних братств і поставила тим уніатського митрополита в скрутне становище. Якщо надання церковних посад людям грецької віри можна витлумачити і стосовно уніатів, то пункт про братства уніатів не стосувався, там братства просто не існували. Для Потія у його сутичці з віленськими братчиками сеймова конституція про братства стала неприємним фактом.