Розділ «Частина друга»

Дівчина умисно звернула, щоб пройти мимо Розтопчі. Він опустив голову, щоб не видати себе. З-за навісу виринув економ, гукнув для чогось служку. Того було досить, щоб Карпо не підіймаючи голови, кинув у її бік:

— Не подавай виду, що мене знаєш!

Доля запитливо блиснула у його бік темними очима, і він зрозумів:

— Левко повернувся, тебе шукає. Тепер уже недовго...

І заходився діловито набивати обіддя[179].

Одразу за замочком несходимі холодноярські ліси, десь поруч Онуфріївський монастир. Тут ціле військо можна сховати, а не якусь там дівчину! Тільки б вивести за ворота!

Гроші усе зроблять — Антін Волевич згодився передати в Чубівку, щоб прибув Левко.

Дні настали тривожні і, як видалось Карпу, довгі.

Зустріч з Болотниковим

Зустрілись вони на околиці Самбора коло мисливського будиночка Стефана Баторія. Колись гуляла тут Марина Мнішек, де вона тепер і чи є? Як і її батько, сандомирський воєвода, про якого теж ні слуху ні духу.

Івашко Болотников — міцний чолов'яга у ще пристойному кафтані і простих чоботях зверх штанів. Обличчя мужнє, рухи рвучкі, енергійні.

— Це ти, козаче, хотів мене бачити?

Присіли на галузистий корч, звідси на десяток верст проглядався Дністер, що губився в лісових далях.

З обличчя Болотникова щезала байдужість.

— Не може бути! Ти не вигадуєш? Хоч звідки знати тобі мої шляхи-дороги.

Порозумілись відразу, як висповідались. Біографії їхні виявились дивовижно подібними, різнились хіба в часові та окремих деталях. Татарський, а потім турецький полони і довгождана воля, яку Болотников теж знайшов у Венеції, куди німці пригнали звільнену турецьку галеру.

— Вважай, спільними долями ми побратались. Тільки й різниця, що потрапив я до їхніх рук на Дикому полі, куди втік від Телятевського, а тебе схопили вдома. Я зрілою людиною, а ти хлопчаком. Навіть довгий шлях додому чимсь подібний, коли дочув про доброго царя на Московщині. Якщо пішли за Дмитрієм донці, піду і я!

Тарануха аж кулаком по коліні стукнув.

— Самозванець він, а не Дмитрій. Перший був самозванцем і цей теж. На власні очі бачив першого, ось тут, на самборських вулицях — цей зовсім інакший. Інша людина, розумієш? Уже тому він не цар!

— Люди дарма не говоритимуть, не кажи!