Розділ «Частина друга»

Двірник забрав коней і повів під навіс, тут звикли, щодо підстарости вічно хтось приїздить. Його на хуторі не виявилось, теж мав клопоти з відправкою залоги до дніпровських порогів.

Ілляш ще раз пересвідчився, як мудро учинив гетьман, що дав загад іти з Січі після морського походу кінно. Якраз наскочили б на королівську залогу!

Левко слухав розповідь Карпа про чутинський маєток Гирика.

— Не страшно, що вона за семи запорами. Головне — жива-здорова, і ми знаємо, де вона знаходиться.

Карпо не розділяв його оптимізму — знати, де сховали дівчину, цього ще замало. У руках каштеляна військо усього покордоння. Та й обережний він після двох втеч дівчини.

— Тарануха радив мені звернутись до пана Хмельницького. Дуже хвалив підстаросту, вони, виявляється, давні знайомі.

На тому й порішили.

Хмельницький повернувся, коли уже споночіло, але козаків прийняв одразу, навіть не повечерявши. Знаходився він на самій чоловічій порі, хоч тягар обов'язків уже поорав його чоло.

— Не заздрю вам — то горішок! Наслухані ми, чигиринці, про наречену пана Гирика. І весілля уже оголошене — одразу після відходу залоги.

Козаки мовчали, слухали досвідченішого, до того ж людину, котра знала місцеве становище.

— Нелегко буде викрасти вашу дівчину, але спробуємо. Це навіть цікаво...

Підстароста аж руки потер від задоволення, мабуть, недолюблював каштеляна.

В один із літніх вечорів невелика козацька чата покинула суботівський хутір, направляючись вглиб Чутинського лісу. Опустилися на тясминське пониззя і розтанули в темряві.

На Острог

Сигизмунд знаходився у скрутному становищі. Незадоволена шляхта, склавши велике військо, підняла рокош, звинувативши короля у прагненні до необмеженої влади, порушенні державних законів, відсутності правосуддя та фінансовій кризі. Назрівала міжусобиця.

Цим скористались українські магнати — вирішили відновити древні православні права, порушені введенням унії. Можновладці Волині, з'єднавшись з київськими магнатами на з'їзді під Сандомиром вирішили поставити умови королеві, щоб унія була знищена, а єпископи, котрі прийняли унію, були позбавлені ієрархічних прав і церковних маєтків, щоб влада церковна надавалася лише православним повільному вибору їхніх дворян.

Король, наляканий рокошем, пообіцяв, що православні не будуть піддаватись переслідуванням за свою віру. Але відступників духовного сану він не позбавив та зберіг їхні маєтності.

Князь Острозькій зібрався до свого родового замку. В останній день запросив до себе Іова Борецького, довго говорили на самоті. Зустрілися вони приватно, у князя вдома. Те придало розмові довірчого характеру, не тільки виявило симпатії князя до співрозмовника, а й засвідчило, що Острозький своїм духовним спадкоємцем вважав його, Борецького.

Іов Борецький те зрозумів і оцінив.

— Слухаю вас, князю!