Розділ «Частина друга»

На Покутській Русі він жив уже другий рік.

Суботів

Каштелян приїхав до свого маєтку і розрахувався з Карпом. Розтопча змушений був покинути Чуту і повернутися в Чигирин, а звідти їхати на Суботів, куди його давно запрошував Михайло Хмельницький.

Перед від'їздом Карпо зайшов до економа:

— Знаю, що ви не бідний, та зайва копійка кишені не порве, — віддав йому зароблене. — Син щедро додасть, коли діло зробите!..

— Хай виходить на мене!

Навіть попрощатися з Долею не вдалось.

Вони наче змовились — під обід, заганяючи коня, прискакав до Чубівки Ілляш, а під вечір з'явилися в садибі на рівчаку і Левко з Отрошем.

Щаслива Текля ніг під собою не чула, останніх курей порізала.

Тільки в кінці вечері сказала:

— Зумисне не говорила, бо не поїсте. У Чигирин вам треба. Приїздив якийсь, казав, що маєте знайти мого Карпа. На хуторі сотника Михайла Хмельницького...

Козаки поскакали на Чигирин.

Перед зміною залоги[181] на пониззі Дніпра Чигирин завжди переповнений реєстровим козацтвом. Їдуть туди, до місця збору, звідусіль: від Трехтемирова до Умані.

Левкові та його товаришам повезло — їхньої появи ніхто не помітив. Із Замкової гори дивилися на містечко похмурі кам'яні громаддя; між козаків, котрі заповнили замок, бігав заклопотаний каштелян, йому належало відправити вглиб степу реєстрову залогу. Йшли розмови, що на Дніпрі перед порогами теж зведуть фортецю проти січовиків.

— Не вийде у них шляхти.

— Збудувати можуть, та чи довго вона стоятиме?!

У тому вавилоні троє київських козаків могли жити довго, коли б не нагальна справа. Як добре, що Розтопча попередив, де його шукати!

До Суботова трохи більше десятка верст, а там згори — і ну барабанити у ворота.

— Не глухі! — добродушно вилаявся двірник, здіймаючи внутрішню колодку.

— Мав бути у вас заїжджий майстер, Розтопча. Он він, легкий на спомин.