TextBook Іще тихше, іще тихше…
Ото співала вона, і прозорішала її постать, блідла, наче зоря на ранковому небосхилі, танула, мов та свіча, а як останні слова одзвучали, налетів раптом вітер — та й розвіяв її, наче дим, і порожньо стало на вершині гори, наче й не жила вона ніколи на світі.
— Ну, — сказав характерник, — от ми і знову на правому березі… Попереду Кременчук, а відтіля до Чигрина рукою сягнути!
Михась озирнувся. Сонце сходило над полями, і коні жваво бігли росяною травою. Аж за північ пристав байдак до Дніпрового берега, а як зійшли козаки на берег, то відштовхнулися мовчки воїни веслами, випливли насеред Дніпра — і щезли в нічній пітьмі.
— То, може, шляхом поїдемо?
— Чигають там на нас, — каже Обух. — Думаєш, усе вже й скінчилося? Еге, це найтяжчий шмат дороги буде!
— Та невже?!
— А ти думав! Як не одберуть вони цюю ляльку в нас, то всі їхні задуми унівеч зійдуть! Тоді їм хоч з мосту та в воду…
— А які це в них задуми? — питає Михась.
— А щоб козацтво все знищити, віру Дажбожу зо світа звести і всю Україну під себе взяти!
Замислився Михась, похитуючись у сідлі. Сонце вже підбилося трохи, і в траві засюрчали польові коники.
— Оце я одного не можу второпати: а що ж воно таке, сяя Україна? — питає він урешті.— Що таке Запорожжя, знаю, що таке волость — теж… А Україна, що се воно?
Зітхнув сумно Обух і каже:
— А це, сину, непросто збагнути… Україна — це як Ир Дажбожий, се та місцина, куди вічно стремить козацьке серце… Осьо послухай!
Та й заспівав тихо:
Ой Петре, Петре, Іване,
А вже твоя петрівка минає,
А вже твоя петрівка минає,
Половини літечка немає.
Половини літечка немає,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 88. Приємного читання.