TextBook Глянула вона на нього сумно та й каже:
— Що ж, нехай збудеться те, що в давніх книгах записано… А тепер відпусти мене, лицарю!
І замовкла. Стоїть і дивиться на Михася, а вітер знай квилить на горі й коси її розвіває. Понурився малий козак, за пазуху поліз і потягнув за поворозку.
Як дістав Михась тую ляльку, то засяяла вона, аж очам боляче стало.
— Еге ж, — каже тихо князівна, — се він… Стільки віків минуло, а світла цього не забути було!
Та й провела по ній кінчиками пальців.
— Що ж, усьому край надходить… — зітхнула вона сумно.
— А нам тепер що робити? — устряв характерник.
— А вам тепер треба на той бік Дніпра…
— І що?
— Коло міста, що зветься Чигирин, знайдете старого козака… Був він писарем у війську запорозькому, а тепер сотником у ляхів. Ото і є той, що має коло замкнути…
— Та й що він зробить? — не втямив Михась.
Засміялася гірко князівна і головою покивала.
— Запалить Україну, і не буде вже вона така, як була раніше! Оновиться в огні, а далі як буде, так і буде…
Уклонився Михась і каже:
— Що ж, прощавай, князівно…
А вона схилилася до нього й чубчика на голові скуйовдила.
— Прощавай, лицарю… Довго житимеш ти на сім світі, та гірке буде твоє життя! А щоб посолодити тобі його хоч трохи, ось дарунок від мене…
І поцілувала його в чоло. Пропік той цілунок Михася до самого серця, аж шкура затерпла і мурашки по спині побігли.
— Ого! — каже. — Мене ще ніхто так не цілував!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 86. Приємного читання.