TextBook — А ондо коло річки! — каже крук.
І справді, як проїхали вони трохи уперед, то побачили, що тече в долині вузька степова річечка, а при березі видніє хутір, обсипаний валом і частоколом добряче обгороджений. Брама його була зачинена, і нігде й душі не видко було.
— То що? — глянув Михась на характерника.
Той стенув плечима.
— Доведеться заглянути… може, підкують!
Та й поправив конем у долину, а Михась за ним услід. Як під’їхали вони до брами, загрюкав Обух руків’ям шаблі у цвяхи й почав гукати:
— Агов, люде добрі! Одчиніть, хто в бога вірує!
Та й прислухався. Тихо було за брамою, ані шешерхне.
— Та одчиняйте ж урешті! — не втерпів Михась. — Глухі чи що?
— Цить! — буркнув характерник. І знов загрюкав у браму, тільки дужче тепер.
За хвилю почулося якесь шемрання потойбіч, хтось закашлявся і каже:
— А яка се там проява добивається, наче до себе до хати?
— Одчиняй, — каже Обух, — свої!
— Які ще свої?
— Та вже ж не татаре! Хрещені ми душі, як і ви!
— Які се хрещені? Ану одвічай, а то з пістоля зараз спитаю!
— Подорожні… з Січи їдемо!
Брязнула клямка, і з віконця у брамі виглянула невдоволена мармиза.
— Та й що вам треба? — питає.
— Кузня у вас є?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 91. Приємного читання.