TextBook Підійшла бісурканя до вівтаря, і побачив Михась, що геть вона мала — недомірок, та й годі! От дістала вона ґанджар із-за пояса, утнула йому пута на ногах і накинула петлю на шию.
— А ми, — каже найстаріша відьма, — поїдемо з тобою попліч, щоб чогось не сталося! Гайда, дівчата!
Сіла бісурканя на того котиська верхи, смикнула до себе Михася, аж він заточився, насилу вдержавшись на ногах, і каже:
— Не встигнете ви за мною, сестри… їхатиму я засвітами, де один крок за версту буде, то навіть вепри ваші не здоженуть мене. — Та й пхнула котиська ногою: — Вперед, братику!
І враз усе пропало — і городище теє, й відьми, і ліс. Не встиг Михась і зоглядітися, як опинилися вони на полі, де буяло різнотрав’я, і побачив він, що до самого обрію цвіте там дикий мак, а за річкою сідає багрове сонце. Спинила бісурканя свого котиська, поставила Михася перед собою і каже:
— Ну що, собачий сину, попався мені в руки? Начувайся ж тепер!
Шарпнувся малий козак, а руки за спиною зв’язані, хтів було кляту відьму ногою копнути, а котисько загарчав і зуби вишкірив погрозливо — не чіпай мою пані, мовляв! Плюнув тоді Михась і каже:
— Кого ти лякаєш, прояво? Запорожця, лицаря Матінки Божої? Іди он умийся спершу!
— Нічого, козаче, — каже бісурканя єхидно, — як візьмуть тебе чорти на вила та в казан зі смолою вкинуть, то не такої заспіваєш!
— Ой, налякала! — зареготався Михась. — Та хоч із сіллю мене там з’їжте… все одно наше буде зверху! Не було ще такого, щоб пітьма світло перемогла. Як не судилося мені Троянів Ключ донести, то інший знайдеться… а ви всі пропадете й сліду після вас не зостанеться! Знаєш, яка сила Дажбожа? Ніщо її не здолає!
— Оце так ти віриш у міць небесну?
— А певно! — каже Михась. — Господь завжди перемагає, а зло завжди у безвість іде, — на сьому світ стоїть!
— Гаразд, — каже відьма, — давай так учинимо… Як оддаси мені зараз ту ляльку, що на шиї у тебе, то можеш іти собі безборонно на всі чотири вітри! Згода?
Зареготався малий козак і каже:
— З ким ти балакаєш, почваро! Не оддасть запорожець образ Матери Лади, бо що то з нього й за лицар був би? Хіба тоді приберете його до рук, як голову мені з пліч здіймете!
— Значить, не оддаси?
— Не оддам, хоч ріжте мене!
— І се останнє твоє слово?
— Останнє!
Тут усміхнулася бісурканя й каже:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 70. Приємного читання.