TextBook — Матінко Неє, П’ятінко святая! — охнула стара відьма. — Та се ж… се ж…
— Дажбожий Ключ, которий на білий світ прийшов, — каже гидол. — А хлопчина цей — те немовля, що за нього дев’ять літ тому твоїх сестер козаки повбивали коло Вовчої балки!
Поз’їжджалися бісуркані докупи, з’юрмилися довкола Михася та й перемовляються між собою.
— Оце поталанило нам… тепер батько Триглав золотом нас засипле!
— Ловили ми його, ловили, аж, бач, де зостріли!
— Кажуть, літає десь попід хмарами слуга Чорнобогів на змієві,— треба тому його оддати!
— Та де там… тільки хрещеній душі сей знак до рук дається!
— А з хлопцем що робити?
— А хтозна… Прийдеться Яреминих козаків ждати!
Тут махнула рукою стара бісурканя й каже:
— Ану цитьте всі! Заберемо сього недолітка та завеземо в городище. Так чи так, се наш ясир! А вчинимо ми з ним ось як…
Замовкла стара відьма, а тоді й каже:
— Ну, самі знаєте, нащо ми туди їдемо!
Заверещали бісуркані, завили і в щити почали гамселити, як навіжені. А дві підняли Михася за руки й за ноги, завдали вепрові на спину й ликами припнули.
— То що, мамо, стала я тобі у пригоді? — питає кукла.
Взяла її стара бісурканя в руки, поцілувала в обидві щоки й каже:
— Моя ти мармулєточка! Послужила ти нам, як ніхто… а тепер лізь назад, чортова дитино!
Як сказала вона теє, то гидол очі заплющив і став тим, чим був передніше, — розмальованим шматком дерева. А бісурканя одтягнула комір вишитої сорочки, вкинула його туди й каже:
— Понад балкою тепер підемо… гайда!
Довго і тяжко виринав Михась із того забуття, в яке провалився ото, як узяла і понесла його вода. Спершу озвалося нестерпним болем побите й потовчене тіло, потім посвітліло ув очах і, насилу розтуливши повіки, побачив він блакитне небо угорі й легенькі білі хмарини, що пливли кудись удалину. Чутно було тяжке сопіння, хоркання, тупіт… а смерділо так, що не продихнути: і потом їдким звірячим, і сопухом немитого тіла, і болотом, і ще чимось таким, що й не второпаєш… А трясло і підкидало, що страх божий! Якусь хвилю лупав Михась очима, намагаючись уторопати, де ж се він опинився, потім спробував поворухнутися — і втямив, що його зв’язали!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 64. Приємного читання.