TextBook Килина й рота роззявила.
— Ти що, здурів, козаче?!
— Роби, що сказав! — гримнув на неї Обух. — І не питай нічого! Твоє діло — слухатися!
— І сповняти, — докинув Семен.
— Жіноча річ — коло припічка, — укинув Михась і собі.
Обух усміхнувся під вусами, та нічого не сказав.
— Це якесь таке дурне… — буркнула Килина. — І що він мені скаже?
— А зараз і почуєш! — відтяв характерник.
І насилу він те промовив, як у вікні промайнула постать у жупані зі зведеним коміром, а потім грюкнули сінешні двері, брязнула клямка — і на порозі знову став небіжчик.
— Ви іще тут? — поспитався він понуро, кинувши оком по хаті.
— Та треба ж було сіно поперекидати, то люде й помогли! Пішли оно з Семеном та за день і впорали все… хіба я його сама утнула б! Ти ж десь там на службі, а я тут саменька! — задзигоріла Килина, совгаючи рогачем у печі.— Сідай, Іванку, сідай за стіл… зараз і вечеряти будемо!
Небіжчик зняв жупан і жбурнув на піл. Коли він незграбно заліз за стіл і сів на покуті, Михась виразно почув, як од нього тхне землею і солодкавим духом тліну.
— Довго ще тут ошиватися будеш, запорожцю? — поспитався він Обуха.
Той хитро заскалив око.
— Та завтра вже забираємося… коней трохи підпасли, то й слава богу!
— А куди їдеш?
— У Полтаву.
— А чого такого гака накинув?
— Та… заблукали трохи!
Килина вешталася од печі до столу, розставляючи полив’яні миски з борщем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 31. Приємного читання.