TextBook — Іменем Дажбожим тебе заклинаю! — повторив Обух.
І, піднявши ягня обіруч над головою, пожбурив його у воду.
Річкове плесо пішло колами, з дна каламутною хмарою піднявся намул, а потім вода наче вибухнула: де не взялися гади, ящірки, жаби — та як кинуться до того ягняти! Не встиг Михась і духу звести, як сплелися вони у клубок і давай теє м’ясиво рвати та шматувати, як несамовиті.
На вербі зненацька щось затріщало. Михась зиркнув угору — і насилу встиг відскочити: поруч із ним гепнула додолу одчахнута гілляка з шапкою зеленої омельги.
— Ага, — сказав Обух, нагинаючись над нею, — он воно що… Добре, так і зробимо!
Та й дістав запоясника й утнув од тієї омельги коротеньку паличку.
— А то що? — з острахом поспитався Семен.
— Те, що треба… — відказав характерник, ховаючи паличку за пояс. Тоді озирнувся на річку. Колотнеча ущухла так само раптово, як і почалася, й тільки здорові бульки лопалися на брудній перебовтаній воді.— А тепер гайда, хлопці, додому…
За часину, коли вони йшли курною дорогою до слободи, Михась запитав:
— А що ж воно ото за гаддя було у воді, що аж річка закипіла? Я такого ще в житті своєму не бачив!
Обух подивився убік.
— То нечисть пекельна, сину… краще тобі й не бачити було сього!
— То воно не в річці живе?
— А певно, що ні! То, сину, пса того окатого слуги, которий пекло стереже…
— А що то за пес такий?
Характерник зітхнув.
— Там, де сонце заходить, за чорним морем, височить пекельна брама, сину… З каміня вона уся, у ста чоловіка заввиш, і вся страшними мальовидлами пописана! А стереже її триголовий пес Рябко… Такий він великий, як гора, а очі, як млинові кола…
— А чого він її стереже?
— Бо є такі люде, що хочуть промкнутися туди…
— Невже такі є, що живцем до пекла хочуть потрапити? — жахнувся Михась.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 29. Приємного читання.