Розділ «Книга третя Чого не гоїть огонь»

Зареготався клятий Мурмило.

— Дитино, ти ножиком цим хочеш злякати мене? Ану дай його сюди! Сюди давай, притьмом! Я кому кажу, хутко мені оддав!

І ступнув було до Михася.

— На! — каже малий козак.

Та й кинув запоясника. Немов та блискавка, майнув він у повітрі — й поцілив пекельникові простісінько під горло.

— Ох! — зойкнув Мурмило.

По самісіньке руків’я ввійшла ножака між ключицями, шию пробила наскрізь і застряла у хребті. Залементували несамовито літавиці, шугонули у небо і закружляли над пожариськом із жалобним квилінням.

— Зловив? — питає Михась.

Мурмило так і закляк, витріщивши очі. То насмішкувато і зневажливо дивилися вони на Михася, а це почав у них вимальовуватися подив, — не міг повірити клятий пекельник, що так хитро під’їхав його цей хлопчина! Хтів було щось промовити, та захарчав страшенно, витріщив очі, аж на лоба вони йому вилізли, й жупан рвонув на грудях, роздираючи його із останніх сил.

— А ти думав, піддамся? — каже Михась, підходячи до нього впритул. — Думав, не козак я, еге? Гадав, за вухо візьмеш і потягнеш за собою, немов кота помийного? Ох ти ж, собачий сину!

Ще дужче застугонів вітрюган, закрутив курявою і димом із пожарища, і все потонуло в сірій імлі. Спалахнули головешки, що вже й погасли було, бухнуло угору цегельно-руде полум’я, і насеред двору почали помалу падати огненні жаруки.

— Малий я, це правда, — каже Михась, — та роблю, що можу… А хто після мене прийде, то нехай зробить більше.

І пхнув Мурмила в груди. Заточився той горізнач, назад відступив та й повалився на землю, неначе сніп.

— А ти йди туди, звідки не вертаються! — каже малий козак.

І плюнув на нього.

Зірвався тут вихор, завертівся посеред дворища, заквилив тужливо, а з неба йому відгукнулися жалібними голосами літавиці. Глянув малий козак, аж здійнялися вони у височінь, покружляли трохи попід хмарами і полетіли в той край, де сідає сонце.

Як сконав ото клятий звіздар, то вітер ущух умить, а характерник оготався, стрепенувся, кинув оком доокруж і питає:

— Господе-боже, що се тут діялося?!

— А ти не бачив хіба?

— Так опентала мене вража сила, що мов колода я зробився, — уперше в житті таке зо мною було! — каже Обух.