Розділ «Книга друга Бісурканя»

Та взяли парубки Чикилдиху, розгойдали її й пожбурили аж на середину ставка. Допіру вона шубовснула, то зразу й на дно пішла.

— Еге, — каже дід, — се, видно, слабенька відьма!

І рукою махнув — нема чого й балакати, мовляв!

— Другу давайте! — каже.

Як гепнула та у воду, то й попливла по ній, мов та качка. Пливе та регочеться.

— А що, — каже, — взяли мене, чортові діти? Дулю вам, а не бісурканю зо світа звести! Не Чорнобога я відьма, а Матери Мокоши, котора всім світом буде владати! Аби не свастя оце, то тільки ви мене й бачили б!

Дід і за голову взявся.

— Витягайте, — каже, — її хутчій! І Чикилдиху з нею.

Як витягли їх обох на берег, загадав старий дрова зносити з усіх усюд. За годину настягали люде до ставка цілісіньку гору дубових колод, паліччя всякого та соломи. Старий тоді й питає:

— Всі знають, що робити?

— Знаємо, — кажуть люде.

— Ото глядіть же мені! Дівчата нехай вінки надінуть, а молодиці кочерги візьмуть і рогачі. І обертайтеся хутчій, скоро сонце на полудень стане.

Ото вчинили все теє та й поклали Карунку на тім багатті й Чикилдиху, що вже нежива була. Вкресав дід огня, віхтя запалив і каже:

— Батьку Дажбоже, славен Трояне! Велесе мудрий, Стрибоже великий, Коштрубе небесний, Боже наш Милий! Змилуйся над сими душами, очисть їх огнем своїм святим!

Та й підпалив солому. Загоготав огонь, побіг колодами і бухнув угору полум’яним стовпом. Допіру він загорівсь, як дівки узялися за руки, пішли корогодом округ того вогнища та й завели:

Ой на Йвана на Купала

Відьма зіллє копала,

На дуб лізла, кору гризла,

З дуба впала — чарувала.

Добрі люде огонь клали,