Розділ «Книга друга Бісурканя»

Вийшла відьма з юрми і простягла Вернигорові залізне пуделко.

— Тут вона, батеньку!

Тихо зробилося кругом, наче у церкві. Взяв чортяка тую коробочку та й трусонув нею коло вуха.

І тоді вдарив Михась гнідого п’ятами, а той страшенно заіржав та й плигнув простісінько на чортяку, вдаривши його передніми ногами у писок; гепнувся Вернигор додолу, випало пуделко йому з рук і покотилося у темряву; заревла чортівня і давай ловити теє пуделко, а жеребець стрімголов помчав у діл, давлячи і збиваючи з ніг усю нечисть, що траплялася на шляху.

— Батьку Дажбоже, славен Трояне! — шепоче Михась, пригнувшись до гриви. — Матер Божа, Пречиста Ладо! Не дайте погибати козакові!

А на горі галас та лемент стоїть — не може чортівня втямити, хто се їй капость таку утнув. Довго мчав малий козак, аж огнів не стало вже видно й галасу пекельного не стало чутно. Як вихопився жеребець на кручу й у долині блиснув Дніпро, де послалася золота місячна доріжка, то спинив Михась гнідого й мацнув себе на голові. Та дзуськи: не було вже на ньому шапки дідькової — певне, гілляка збила по дорозі.

— Дарма, — каже Михась. — Не треба мені її — лицар я, а не баба, щоб ховатися!

А тоді обернувся та й показав дулю Лисій горі.

— Отсе вам, — каже, — нечисті душі, від козака!

VIII

На Подолі коло ринку, там, де зараз крамні комори, була колись корчма. Другого дня після Зеленої Неділі сиділо в тій корчмі двоє міщан і балакало про те, що коїться на білому світі.

— Ох, куме Грицю, — каже один, — чує моє серце, що настає недобра пора!

— А то чого б, куме Прокопе?

— Приїхав оце із Чигирина пан Пшемиський, гетьмана коронного слуга, то казав, що знов бурлять запорожці…

— Веремія хочуть ляшкам закрутити? — питає кум Гриць.

— Та начебто! Ходять чутки, що знайшовся на Січі якийсь бісуркан, із тих давніх волгвів, і провіщає, ніби зірветься ще гірша буря, ніж за Наливайка…

— З нами сила та міць небесна! — каже кум Гриць.

— А хіба дарма ото комета висить над Києвом уже два місяці? Нехибна признака, що на війну заповідається!

Хильнув кум Гриць пива із череп’яного кухля, втер піну з вусів та й каже:

— Давно клятих ляхів треба поскромити! А то розперезались, як у себе вдома, собачі діти…