TextBook — Господе вишній! — каже малий козак, протираючи очі.
Зиркнув навсібіч, аж кругом Дніпро і вже лівий берег близько.
— Так се правда було?! — питається в Обуха.
— А певно! — каже той, правуючи стерном. — Тільки довго тобі снився той сон, а тепер халепу маємо… Добре, хоч Кирик збудив тебе вчасно!
Тут гримнуло у кріпості вдруге, і розпечене ядро просто над їхніми головами просвистіло.
— Се вони пристрілювалися двома ядрами, а тепер поціляти стануть! — каже характерник.
Аж бабахнуло утретє. Окреслило ядро дугу над Дніпром та й ударило у порон, аж задвигтів він увесь.
— Ушиваємося! — каже характерник. — До берега вже близько, то кіньми допливемо!
А жеребці наче того й чекали — плигнули з порона та й попливли, хоркаючи і пирхаючи у воді. Сидить Михась на своєму гнідому, обхопивши його за шию, і серце мало не вискочить. Під ним темна вода, що й дна не видно, позаду ядра падають одне за одним, а тут ще й кінь по самісінькі вуха пірнає.. Ех, думає, як то добре було уві сні — тіло, мов пушинка, легесеньке, що схотів, те і вчинив, куди захотів, туди й пішов!
Як ось і берег замрів у темряві. Намацали коні піщану обмілину й посунули на суходіл.
— Нехай йому всячина! — каже Михась, коли вони з характерником спинилися у шелюгах. — Мокрий весь, мов хлющ!
— Та то нічого, сину, — каже той, викручуючи сорочку. — Головне, живий!
А з кріпости гармати б’ють і б’ють. Шугають ядра над водою, мов блискавиці, та знай поціляють у той порон — вже з нього тільки друзки плавають посеред Дніпра, а з Кодака все стріляють.
— Паліть, паліть… — каже характерник, вилазячи на коня. — Самим же переправитися не буде на чому… при березі, бачив, самі під’їздки стоять! А нас уже не вам зловити… — Та й зиркнув на Михася, котрий у сідлі сидів. — Готовий?
— А певно! — каже той.
— Ну то в дорогу!
V
Як сонечко зійшло над імлистими зеленими луками, побачили вони вдалині широку та повноводу річку, що впадала у Дніпро. Береги її поорані були зміястими балками, долинами та розлогами, і скрізь гаї видно було та переліски.
— Ось вона, Самара-річка! — озвався характерник. — Найліпша місцина коло порогів… тут і коней попасемо, а то геть заморилися!
Та й проїхав ще трохи і спинився коло старезного дуба, де джерело нуртувало у зеленій травиці.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 31. Приємного читання.