Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

Заголосили пекельні діви та й шугонули з неба до землі. Як почув Михась їхній клятий дух, то впав додолу горізнач і лице затулив долонями. Страшно йому зробилося — ні рукою, ні ногою не може поворухнути од переляку. А пекельні діви в’ються над ним та перегукуються пронизливими голосами.

— То що, сестри? — питається штукар.

— Нема його! Нема його! — жалібно заквилили літавиці.

Мурмило і руками в поли вдарився.

— Як то — нема?! Таж допіру тут був!

— Щез він! Щез він!

— А нехай чорти вас ухоплять! — заревів штукар. — Се невидним його воно вчинило — ловіть, а то втече зараз!..

Тут уже й Михась уторопав, що не бачать його. Відповз потихеньку вбік, звівся на ноги та й до гнідого жеребця, що пожарищем гасав. Плигнув на нього охляп і вдарив п’ятами в боки. Страшенно заіржав гнідий, частокіл перескочив та й помчав у степ на зламану голову.

IV

Довго мчав Михась у світ за очі, аж і пожариська вже не стало видно. Як зачвакало під копитами якесь болото, а кінь почав сапати і хоркати, спам’ятався малий козак і придержав його.

— Стій, — каже, — братику… а то ще у багна вшелепаємося!

Та й чоло втер долонею. Аж тепер утямив він, що за лихо скоїлося — збагнув нарешті, що діда убили, а хутір згорів; що челядь зайняли у бран татаре, которі аж з Лубень сюди приїхали; що сам він утік, та йде його слідами пекельна сила, від якої й не сховатися ніде…

— А як татар вона за мною пустила, то й геть біда!.. — каже він сам собі.— Тії гицлі й на камені слід розгледять!

Страшно зробилося Михасеві — торкнув ногою коня та й завернув убік, щоб вибратися з того мочарища. Як загупали кінські копита об тверду землю, спинився він на пагорку і почав роззиратися округи.

— Наче ж на Охматів прямував:..— каже стиха до себе. — Та дарма… їхати треба хутчій, а то зловлять мене посеред чистого поля, мов того зайця!

І завернув до лісу, що виднів за якісь гони о ліву руч. Як опинився попід старими дубами, що росли на узліссі, зразу йому й легше стало на душі. Пустив коня лісовою стежиною і попрямував, куди очі дивляться.

Нічого, думає собі, загублюся у хащах, то не знайдуть!..

Довго їхав малий козак, аж у такий дрімучий ліс загнався, що й дороги не видно. Шукав стежку, шукав, та й рукою махнув. Нехай йому всячина, думає. Зачекаю до ранку, а там як Бог дасть!..

Пустив коня пастися, а сам ліг під дубом та й заснув.

І сниться йому, наче прилетіли три сови та й сіли на тому дубі. От одна й каже: