На тому й балачка скінчилася. Повечеряли вони, то гість і каже:
— Спасибі за хліб-сіль, пане господарю! Так гарно ти мене частуєш, що й у князя Яреми не їв я таких смаколиків. Як ви мене так гойно потрактували,[21] віддячу і я вам — таку виставу покажу, якої й король у Варшаві не бачив.
— А що воно таке, та вистава? — не втямив Михась.
— Таке то диво, що до самої смерти пам’ятатимеш… Ходім-бо!.. — каже Мурмило.
Та й вийшов надвір.
Звечоріло вже, й на небі зорі висипали. Як стало звісно, що штукар буде химерію показувати, тут і челядь уся посходилася. А Мурмило халабуду на своєму возі відчинив, і побачили всі, що там вертеп улаштований.
— Зветься сяя вистава «Сотворіння світа, альбо Як воював Дажбог із братом своїм Чорнобогом», — каже штукар.
— А за що ж вони отсе воювали, тії брати? — питає Михась.
Засміявся гість.
— А от і побачиш зараз!.. — каже.
Зацитькала на Михася челядь, а Мурмило коло вертепу став, узявся в боки і щоки надув, наче хом’як.
— Давно-давно, іще з нащада світа, не було ні неба, ні землі,— почав він таємничим голосом. — Було тільки синє море, а по тому морю плавав качур. Тільки не качур то був, а владар усього світу, которий Чорнобогом зветься, а Триглавом прозивається…
Як сказав теє Мурмило, то де не взялося у вертепі море. Котилися на ньому хвилі з кучерявими гривами, вітер повівав холодний та рвучкий, і бризки солоні навсібіч летіли. Охнули всі, такеє диво уздрівши, а штукар далі провадить:
— Був у Чорнобога брат єдиноутробний, що Дажбогом звався, а Трояном прозивався… От захтіли вони білий світ снувати. Пірнув Чорнобог на дно морське та й виніс жменю піску в роті. Посіяв його Дажбог, і сталася земля…
Сколихнулося море у вертепі, й де не взялися на ньому шматки суходолу, а на нім зі страшенною швидкістю дерева виросли, в зелений лист убралися, квіття на них зацвіло, і почала поміж ними ріжна звірота бігати. Загомоніла челядь, витягуючи шиї, щоб усе теє розгледіти, а Мурмило і каже:
— Та не могли вирішити брати, хто ж із них сей світ сотворив і кому владарювати над ним належить. Сотворив його, звісно ж, Триглав, которий пісок із глибини морської виніс, та брат його захтів той світ одібрати у Триглава… От зібрали вони свої потуги та й зійшлися на річці Самарі. Стільки війська привів із собою Чорнобог, що більше його було, ніж піску в морі й листя на деревах. Прийшли з ним диви і велети, що ще до сотворіння світа існували, чорти, відьми і песиголовці, нави і білії діви, которих смертним краще не бачити…
Дивиться Михась, коли ж з’явилася у вертепі річка посеред чистого поля, а коло неї війська тьма-тьменна із ратиськами, щитами та мечами. Такі потвори були в нім, що й словом не сказати, аж челядь хреститися почала і загомоніла тривожно.
— А клятий Троян, що Дажбогом зветься, — провадив Мурмило, — спустився на землю і витворив із каменя ляльку, котору люде прозвали згодом Троянів Ключ… Була в ній така сила закладена, що все теє військо ніщо було супроти неї. Тоді пірнув Триглав під землю й покликав трьох літавиць, яких прикував колись Дажбог залізними ланцюгами до чорної скали. Як розкував їх Чорнобог, то вирвалися вони у білий світ і полетіли до річки Самари… — Мурмило перевів дух. — Ось ти, козаче, — каже Михасеві,— припустимо, будеш лялькою… Стань отуто!
Та й узяв його за плече і поставив коло себе.
— А ви, — каже челяді,— припустимо, будете бісами да чортами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Тінь Триглава“ на сторінці 20. Приємного читання.