Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

Тут і загаласували наймити з наймичками.

— Хрещені ми душі,— нарешті каже Чурай, — то не хочемо бути нечистою силою! І не балакай за це.

— Ну, гаразд, будете Трояновим військом! — невдоволено каже штукар. — Ото вже дурні, так дурні… Так от, се лялька, се військо Триглавове, а се Троянове. От ідуть чорти з бісами настріч Трояновій раті, зближаються, зближаються…

Заворушилося, загомоніло нечисте військо у вертепі, почало більшати і наближатися. Ось уже стало чути тупіт кінських копит, хрипкі уривчасті вигуки, регіт і галас нечистої сили та брязкіт вудил. Ближче й ближче підходила пекельна сила, аж стривожилася челядь і позадкувала од того клятого вертепу.

— Та се чаклунство якесь! — раптом зойкнула Горпина.

— Чари, чари бісівські! — загомоніли дівчата.

— Глядіть, який оно який чортяка зубатий!

— Господе, сохрани і помилуй нас грішних!

— Тікаймо, люде добрі, поки не пізно!

— Стій! Стій, клятий штукарю!..

Зареготався Мурмило, аж луна пішла понад степом.

— О ні,— каже, — люде добрі… пізно! Отсе раз!

І доперва він теє сказав, як перехнябився[22] вертеп, шпарини по ньому пішли, а потім ударило з нього полум’я, та таке рвійне і шпарке, що вмент кошара зайнялася. Тої ж миті страшенний вітрюган зірвався, а в небі заревло і застугоніло, мов буря.

— Пожар, пожар! — заволала челядь.

— А се два! — прорік штукар.

І насилу він теє промовив, як завило щось несамовито круг хутора і виткнулися над частоколом шпичасті шапки, а під ними стало видно плескаті мармизи із ганджарами да ятаганами в зубах.

— Орда!.. — скрикнув Чурай.

— Не орда се, — каже клятий Мурмило, — а татарська хоругва його милости князя Яреми Вишневецького! А прийшла вона, щоб вас усіх тут зо світа звести… А отсе, собачі діти, буде три! — Та звів руки до неба і каже: — Діви-літавиці, пекельні сестриці! За річкою огонь горить, туди притьма вам трьом летіть! Господом нашим Триглавом вас заклинаю — прибувайте до мене!

Озирнувся Михась та й бачить: горять стайні, горять кошари та повітки, зайнялася вже і стріха на хаті. А татаре перелізли частокіл і кинулися людей мордувати. Вхопили наймити голоблі та люшні й давай боронитися, та де там — стільки тих татар, що на одного по десятеро приходиться! Коли ж тут і дід із шаблюкою з хати вибігає.

— Та що ж ти, — каже, — лядський поплентачу, коїш отсе?!