– Святий отче, – без будь-якого вступу велів йому граф. – Негайно, цієї ж миті, повінчайте нас!
З ним була королева Анна, і це насторожило кюре.
– Сеньйоре, що ви кажете і що чують мої вуха? – розгубився священик. – Як вас повінчати, коли ви… ви одружені? Смію нагадати, з графинею?..
– З ким я зараз перебуваю у шлюбі – я, отче, і без вас добре знаю.
– То як я вас можу повінчати ще з однією жінкою, шановний сеньйоре?
– Це вже ваша справа, як. Вінчайте, отче, й швидше! – підвищив голос граф. – А щодо… щодо згадуваної вами графині, моєї теперішньої дружини, то я завтра ж почну з нею шлюборозлучний процес.
– Тож як завершиться шлюборозлучний процес, шановний сеньйоре, тоді й можна запровадити вінчання з цією жінкою, себто з цією пані, що біля вас.
– Чека-ати?! – гримнув граф і брилою навис над маленьким священиком. – Ти знаєш, святий отче, що згоду на розлучення дає тільки папа римський? А його згоди чекають роками! А я і дня не можу прожити без цієї жінки, – пригорнув до себе Анну, що розгублено кліпала повіками. – Я помру, якщо вона сьогодні не стане моєю!
– Тоді хоч Бога побійтеся, сеньйоре.
– Кого мені боятися – моя справа! А тобі раджу побоятися не Бога, а мене. Бог далеко, а я завжди близько.
Граф мав рацію: Бог і справді далеко, а сеньйор близько.
– Прошу до вівтаря, – заметушився кюре. – Сподіваюсь, вінчання буде за взаємною згодою?
– Саме так, отче, – відповіла за графа Анна. – За взаємною…
І додала через мить:
– Із любові. Ми з графом кохаємось і хочемо бути разом. Завжди разом. Стільки літ, скільки їх вділить нам Господь.
Священик чи то із співчуття до закоханих, чи зі страху (граф Рауль у Франції був одним з наймогутніших) спішно їх повінчав. І це при тім, що граф Рауль де Крепі де Валуа був одруженим.
І почалося їхнє щастя (виявляється, воно таки є у світі закоханих – щастя!), те щастя, яке здавалося їм безмежним і таким, якого вони досі не спізнавали – Анна у шлюбі з його величністю, граф у шлюбі зі своєю графинею. В обох серця були переповнені досі не знаними їм почуттями і, звичайно ж, тьохкали чи не соловейками.
Правда, тоді закохані не відали того, що відають (завдяки науці) сьогоднішні вчені. Ось, наприклад, італійські вчені з якогось там університету довели, що кохання зароджується зовсім не в серці, як віками (ба, тисячоліттями!) ми були впевнені, а в мозку. Ті невгамовні вчені виявили під черепною коробкою людини аж 12 ділянок мозку, які активізуються саме тоді, коли вона закохана. Вони працюють дуже злагоджено, і це позитивно впливає на роботу мозку загалом. А завдяки активізації кори головного мозку людина інакше сприймає світ – у яскравіших кольорах, у позитивних емоціях. Активізується не лише сприйняття, а й пізнавальні процеси, пам’ять, увага, уява. Недарма ж у цей період багато хто раптом починає писати вірші, малювати, щось створювати, винаходити. Покращується стан нервової системи, підсилюється імунітет, витривалість. Але закоханість та зріле кохання є дуже різними процесами за своєю біохімічною природою. Закоханість – це вибух гормонів, посилено починається вироблення дофаміну (гормону задоволення), адреналіну (збудження усіх ресурсів організму). У цей час закохані відчувають залежність одне від одного (як ото формується залежність від наркотиків, спиртного тощо). Закохані уже не можуть жити одне без одного й хвилини і – молодіють, молодіють… У зрілому коханні починають діяти інші гормони, зокрема, окситоцин (його ще називають гормоном прихильності). Без нього неможливе створення родини, адже він викликає почуття вдоволеності та спокою в присутності коханої людини. У таких пар ті ж учені виявили високий рівень серотоніну – гормону врівноваженого благополуччя, гармонії, себто щастя. Що й здається закоханим неймовірним і таким, якого більше ніде у світі немає, тільки у них.
Ось такими закоханими й були тоді граф Рауль і екс-королева Франції Анна. Але зовсім іншої думки був папа римський, який відлучив графа Рауля від церкви.
На той час це була не просто кара, а найстрашніша кара, адже вважалося, що відлучений від церкви неодмінно потрапить до пекла.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анна Київська – королева Франції» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сказання третє …А зустрілись тільки восени“ на сторінці 13. Приємного читання.