Розділ 5 Синдром Ярмольника

Український політолог, політтехнолог і директор «Інституту глобальних стратегій» Вадим Карасьов стверджує, що Україні, якщо вона хоче будувати своє майбутнє без впливу олігархів, потрібно або налагодити судову систему, або відмовитися від сходу країни. «Для того, аби рухатися у демократичному напрямку, нам потрібно створювати централізовану, не корумповану, не заангажовану політичною складовою судову систему. Це шлях до того, що олігарху буде просто не потрібно вкладати гроші в партії, аби захищати свій бізнес. І вони поступово перетворяться на олігархів типу Бахматюка[83], котрі — так — мають зв’язки в політиці, але не більше того», — вважає експерт.

Очевидно, що всі «великі» олігархи України — це люди не з аграрного бізнесу. Коломойський, Пінчук, Ахметов — це передусім металургійні магнати, чиї промислові активи зосереджені переважно на сході України. «Якщо ми хочемо жити без олігархів, нам потрібно жити без сходу України. Якщо ми хочемо зберегти Україну в таких територіальних межах (у яких вона є зараз), доведеться з олігархами миритися», — переконаний Карасьов.

Пропагандистська істерія сягнула піку протягом перших трьох місяців після анексії Криму та появи перших «зелених чоловічків» у містах Донецької та Луганської областей. Саме на цей час припадає різке збільшення кількості агресивно налаштованих росіян, які безпричинно писали мені у Facebook чи ВКонтакті «кілометрові» приватні повідомлення з погрозами й іншою єрессю. Погрожували не мені особисто, а відразу всім українцям: «Убивать вас всех было бы проще!», «Хохляндии как государства уже нет — это факт», «И не надо мне на польском языке писать, у тебя же написано, что ты украинец, а украинцы всегда на русском общаются», «Суки, вы нас предали!» тощо.

Химерна ситуація, правда? Я у себе вдома, ходжу із дівчиною до кіно, спілкуюся із друзями, читаю книги, вигадую щось цікаве для промо-туру із наступним романом — коротше, живу чи, зважаючи на обставини, намагаюся жити, — а купа людей за тисячі кілометрів від мене, людей, яких я не знаю і ніколи не бачив, які востаннє ходили до театру, мабуть, іще в дрімучому дитинстві зі значком жовтенятка на заношених до дірок сорочках, згорають від бажання вбити мене та стерти з лиця землі мою країну. Бо ми, бачте, їх «зрадили»!

Я взагалі не можу не дивуватися людям, для яких чиєсь життя важливіше за власне. От уявіть: чоловік приходить із роботи і замість того, щоб узяти до рук книжку, сходити кудись із дружиною, піти до спортзалу — зробити щось для себе! — сідає за комп’ютер, шукає українські сторінки в соціальних мережах і починає спливати лайном. Звідти, за тисячі кілометрів, із глушини, куди, либонь, не долітає навіть запах цивілізації, розказує мені, що українська держава — це штучне формування, що української нації не було й немає, що мови, якою від народження розмовляю я, якою розмовляють мої батьки, якою розмовляли батьки мого батька тощо, просто не існує. Причому розказує у такій формі, наче виступає у фіналі світової першості з російської лайки.

Власне, я до чого. Після австралійського саміту G20, на якому Путіна хіба що не ставили в куток на коліна, і запаморочливої девальвації російського рубля британські букмекерські контори почали приймати ставки на те, чи досидить Володимир Путін у президентському кріслі до кінця 2015 року. Проте не варто думати, що достатньо усунути Путіна — і ситуація владнається, а росіяни вмить стануть білими та пухнастими. Це не так. Блискуча з технічної точки зору та безглузда в сенсі наповнення пропаганда зробила своє: віднедавна Україні й українцям протистоїть не Путін, українцям протистоять 150 мільйонів озлоблених людей, які прагнуть знищити сусідню націю, тим самим довівши, що вони мають рацію в тому, що це не українці хочуть свободи та процвітання, а зла й нехороша Америка намагається допекти росіянам.

Згадайте нацистську Німеччину. Гітлер пішов війною на Європу не тоді, коли опинився при владі, а приблизно через 10 років, коли виплекані пропагандою хлопчики та дівчатка з Гітлерюгенду стали повнолітніми та готовими піти на війну — помирати за фанатичні ідеї свого фюрера.

Отож прибрати свинопаса — це, звісно, чудово! — проте мені здається, від того нічого не зміниться: стадо безмозких свиней залишатиметься стадом безмозких свиней.