Розділ 5 Синдром Ярмольника

Після втрати Криму, коли інформаційний тиск Росії із прихованого став очевидним, чимало українських політиків і громадських діячів закликало повністю відмовитися від російського контенту, а Верховну Раду — ухвалити відповідний законопроект. Із чотирьох телегруп відгукнулася лише «1+1 медіа» Ігоря Коломойського, публічно заявивши, що знімає з ефіру своїх телеканалів пропагандистські російські серіали: наявність такого контенту в українському телеефірі, на думку керівництва групи, має «всі ознаки державної зради».

Дніпропетровський олігарх Ігор Коломойський узагалі заслуговує на окрему увагу.

Ігор Валерійович Коломойський (нар. 1963) — один із найвідоміших українських підприємців, засновник фінансово-промислової групи «Приват», представленої в банківському та нафтохімічному секторах, металургії, харчовій промисловості, спорті, медіа й авіаперевезеннях. Станом на 2013 рік Коломойський зі статками 3,645 млрд доларів посідає 2-ге місце в рейтингу найбагатших людей України.

Після подій Євромайдану та російського вторгнення Коломойського можна заслужено називати найбільш популярним олігархом України. Своєю популярністю підприємець завдячує низці резонансних заяв.

22 лютого 2014 року, після перших сепаратистських заяв із боку проросійських політиків на сході України, Ігор Коломойський ствердив, що «на його рідній Дніпропетровщині сепаратизм не пройде». «Сепаратизм не пройде в жодному з південно-східних регіонів нашої країни, — наголосив олігарх. — Я хочу, щоб усі політики тверезо дивилися на ситуацію і формували свою позицію перш за все з урахуванням Конституції України і кримінально-процесуального кодексу. Той, хто спробує піти проти єдності України, обов’язково програє… Україна ніколи не вела загарбницьких воєн, але й землі своєї не віддасть».

2 березня Олександр Турчинов, на той час виконувач обов’язків президента України, своїм наказом призначив Ігоря Коломойського головою Дніпропетровської обласної держадміністрації. За словами Коломойського, він сам запропонував призначити себе на цю посаду. 14 квітня Дніпропетровська обладміністрація з ініціативи Коломойського почала формування батальйону спеціального призначення «Дніпро» для захисту області від російських диверсантів. Заступник Коломойського Геннадій Корбан на прес-конференції, присвяченій початку набору добровольців до батальйону «Дніпро», попередив «зелених чоловічків», які напередодні захопили адміністративні будівлі в Донецьку та Луганську, що на Дніпропетровщині зібралася команда не з боязких і в разі спроби захоплення підрозділів СБУ та МВС по загарбниках буде відкрито вогонь на ураження: «Усі, хто захоче влаштувати війну в (Дніпропетровській) області, повинні знати, що Дніпропетровськ стане для них другим Сталінградом, тільки в цій битві виграє український народ».

На початку квітня Коломойський став героєм загальнонаціональних ЗМІ, оголосивши про винагороду для населення за здачу владі «проросійських сепаратистів» і зброї. Бізнесмен пообіцяв виплачувати по 1000 доларів США за кожен зданий автомат, 1500 доларів за кулемет, 2000 доларів за гранатомет і 10 000 доларів за кожного впійманого російського найманця чи диверсанта. На кінець квітня 2014-го Коломойський виплатив винагороду за 8 упійманих сепаратистів і кількадесят одиниць зброї, після чого в Україні навіть набув популярності анекдот:

«З огляду на оголошення винагороди за російсько-фашистських окупантів відомо про перші випадки обдурювання й ошуканства.

Увага всім:

фашистів відловлюють у Росії та привозять до України силоміць;

фашисти здаються самі та просять переслати гроші рідним на Батьківщину;

фашистів розтинають надвоє та здають половинки до різних відділень „Приватбанку“, виправдовуючись тим, що „друга половинка десь загубилася“!

Громадяни, будьте пильними: вищеназвані дії підпадають під статтю кримінального кодексу України про незаконні махінації та караються грошовим штрафом!

Генеральна прокуратура України».

У червні 2014-го Ігор Коломойський запропонував Верховному Головнокомандувачу України Петрові Порошенку побудувати укріплену стіну вздовж кордону з Росією на території Донецької, Луганської та Харківської областей (на той момент кордон у Донецькій і Луганській областях контролювали українські прикордонники). «Мирну Фінляндію від Сталіна врятувала „лінія Маннергейма“. Таку лінію повинна звести й Україна, щоб захистити себе від Путіна», — сказав олігарх. Проект передбачав побудову на кордоні суцільного металевого паркану з високоміцної сталі. Прилеглі до паркану смуги землі планували перегородити ровами та колючим дротом. Ширина та глибина ровів забезпечувала б їхню непрохідність для автотранспорту та бронетехніки. Якби «лінію Коломойського» збудували, Збройні сили України могли б ефективно відсікти терористів від російських баз і зупинити приплив найманців, зброї та боєприпасів. На жаль, після російської інтервенції в серпні 2014-го, через яку Україна втратила контроль над ділянкою кордону протяжністю щонайменше 400 кілометрів, проект втратив свою актуальність.

Після перемоги Петра Порошенка на президентських виборах, парламентських перевиборів і формування нового Кабінету Міністрів Ігор Коломойський залишається на посаді голови Дніпропетровської облдержадміністрації.

Пригадаймо, як у середині 90-х українські олігархи, зосередивши у своїх руках колосальні грошові активи та де-факто контролюючи певні регіони країни, почали шукати способи формалізації влади як логічного шляху подальшого збагачення та розширення сфери впливу і без того немалих фінансових імперій. Більшість промислових магнатів не балотувалася до парламенту, а контролювали депутатські фракції. Окремі олігархи все ж намагалися стати або протягом певного періоду виконували обов’язки народних депутатів (Фірташ, Ахметов), а також обіймали міністерські чи найвищі адміністративні посади (Тігіпко, Клюєв, Льовочкін та ін.). Після узурпації влади донецьким кланом на олігархів перетворювалися в неймовірно стислі строки — вже після приходу до влади. Власне, проти такої політичної системи (системи, що забезпечувала злиття олігархії й адміністративних управлінців) і були спрямовані виступи на Майдані протягом зими 2013–2014 років.

Чомусь і західні, й українські оглядачі не говорять про те, що новий уряд України добровільно призначив олігархів на посади губернаторів окремих областей. Тимчасове керівництво в умовах війни із Росією, без законно обраного президента, було змушене піти на подібний крок, сподіваючись, що олігархи захищатимуть єдність України, в котру вони й так уже вклали чимало. Київ натякнув олігархам, що ті збережуть свою владу, якщо втримають лояльне до української влади населення та зможуть дати відсіч сепаратистам. Наслідок такої політики — неочікуваний «вибух» Рината Ахметова, який після кількох місяців відмовчування взявся критикувати проросійських сепаратистів. Запізно, та все ж…

Питання в іншому. Призначення Коломойського губернатором Дніпропетровської області дало результат: сепаратизмом на Дніпропетровщині навіть не пахне. Та чи правильно призначати одного з найбагатших промисловців країни на посаду, на якій той стане ще багатшим? Чи розумно дозволяти олігарху створювати та набирати добровольців у власні воєнізовані формування? Про які зміни в країні, про яку демократію може йтися, якщо одних олігархів замінили іншими, бодай і суперпатріотичними? Це точно не той сценарій, за який помирали люди на Євромайдані.

Хоча, мабуть, правильніше сформулювати запитання так: чи мало тодішнє тимчасове керівництво України інший вибір?