Розділ 1 300 років «дружби» і «братерства»

ждать — чекати — чакаць — czekać—čakat’—čekat

шаг — крок — крок — krok — krok — krok

изюм — родзинки — разынкі—rodzynki — hrozienka — rozinky

журнал — часопис — часопіс — czasopismo—časopis—časopis

полотенце — рушник — ручнік — ręcznik — ručnik — ručnik

кофе — кава — кава — kawa — káva — kava

сахар — цукор — цукар — cukier — cukor — cukr

бумага — папір — папера — papier — papier — papir

спасибо — дякую — дзякуй — dziękuję—d’akujem — děkuji

уничтожение — знищення — знішчэнне — zniszczenie — zničenie — zničení

пример — приклад — прыклад — przykład — priklad — příklad

проволока — дріт — дрот — drut — drôt — drat

утро — ранок — раніца — ranek — ráno — ráno

здание — будинок — будынак — budynek — budova — budova

измена — зрада — здрада — zdrada — zrada — zrada

второй — другий — другі—drugi — druhý—druhý

Звісно, мова — це обов’язковий елемент культури нації, але слід також розуміти, що цей елемент не є стійким. Характеристика мови не дасть нам достовірного уявлення про спорідненість чи відмінність культур, як це роблять матеріальні знахідки, які можна відчути на дотик. Мова — це система, яка постійно рухається, змінюється і розвивається відповідно до потреб суспільства, підлаштовуючись під конкретні умови. Втім, деякі висновки все ж можна зробити.

Дібрані у таблиці приклади відображають спорідненість української мови більшою мірою із білоруською, чеською, польською та словацькою мовами. Це можна пояснити тим, що всі перераховані мови (російська винятку не становить) — нащадки праслов’янської мови, яка функціонувала на територіях однойменних країн за часів давніх слов’ян (1 тис. н. е.) та писемних пам’яток якої не збережено. Слов’яни — це племена, що постійно мігрували, створювали, не маючи в основі державного устрою, тимчасові союзи, а тому на означеному хронологічному зрізі про єдину мовну систему не йшлося взагалі. Втім, уже на початкових етапах формування особливостей слов’янської групи мов були подібності та відмінності у способах їхнього спілкування.

Важливим етапом становлення мовної картини східної Європи (в Україні, Росії та Білорусі) варто визнати утворення першої держави — Київської Русі. На її території функціонувала давньоруська мова — сукупність діалектів, якими розмовляли слов’янські племена після об’єднання, з котрих і розвинулась більш стандартизована наддіалектна мова. Водночас не слід забувати, що на різних територіях розвивалися різні мови, на що впливало чимало чинників: сусідні мови, суспільно-політичні процеси, війни, поділи території тощо. Слов’яни, які осіли, скажімо, у Прибалтиці чи на Балканському півострові, використовували власний діалект, який певний час зберігав спільне коріння зі стандартизованою мовою, але згодом виокремився в самостійну. Згадаємо хоча б Англію після Норманського завоювання 1066 року, коли при владі опинилася французькомовна знать. Цей період етапний для розвитку давньоанглійської мови: англійський лексикон було поповнено французькими мовними одиницями.

Спорідненість української мови з усіма слов’янськими вказує на їхнє спільне походження, однак переважання спільностей із певними мовами дає підстави стверджувати не лише про територіальну близькість, а й про подібності соціально-політичних процесів, які призвели до зближення словників.