Розділ «Відень, 2 лютого 1904 року»

— Я чув про пана Фройда, — сказав Якуб уже вголос.

— Так, доктор досить відома особистість.

— Гадаєте, він знайде для мене час?

— Якщо я напишу записку, то знайде, — сказав Когер, озираючись на секретер, у пошуках письмового приладдя. Чорнильниця, пера і папір стояли там на своєму місці.

Психіатр сів за стіл і, трохи подумавши, вивів на аркуші кілька зграбних рядків.

— Впевнений, ваш випадок його зацікавить, — додав він, складаючи свою записку вчетверо. — Завтра п'ятниця... Думаю, о шостій вечора він зможе вас прийняти. Цей час завжди за мною. Ми з доктором щоп'ятниці, від шостої до пів на сьому, п'ємо чай і спілкуємось на професійні теми. Ви, мій друже, підете на аудієнцію замість мене. Сам я, на жаль, не зможу. Вранці попереджу про вас доктора. Тільки не спізнюйтесь, пан Фройд дуже цінує пунктуальність.

— Вельми вдячний, — мовив Німанд.

Він дбайливо сховав до кишені візитку, а потім і рекомендацію Когера. Після цього промовив кілька недолугих слів удячності й попросив дозволу забрати своє пальто.

— Куди ви зібралися, пане Німанде? — здивувався Когер.

— Додому, з вашого дозволу. Я і так завдав вам чимало клопоту...

— Що за дурниці, — перебив психіатр, підводячись з-за столу, — ви нікуди не підете.

— Але ж, пане Когере...

— Ви залишитесь в мене на ніч, — твердо сказав той, — я наполягаю. У вас кепський вигляд, вже не кажучи про внутрішній стан. Як лікар, не можу вам дозволити навіть вийти з цього помешкання.

Господар взяв зі столу бронзового дзвоника й кілька разів сильно ним калатнув. За хвилину в дверях з'явилася служниця.

— Грето, приготуйте, будь ласка, кімнату нашому гостеві, — мовив він. — Пан Німанд люб'язно погодився заночувати в нас.

— Чи може бути кутова кімната на третьому поверсі, пане докторе? — перепитала жінка.

— Та, що поруч мого кабінету?

— Так.

— Звичайно. Гадаю, вона якнайкраще підійде.

— Я вже приготувала її, пане докторе. У мене було відчуття, що наш гість залишиться сьогодні на ніч, — відповіла служниця.