Розділ «Відень, 2 лютого 1904 року»

— Ви хоч раз бачили в руках убивці якесь знаряддя?

— Ні, щиро кажучи...

— Тоді звідки ви знаєте, що у снах вас, скажімо, не ґвалтують?

— Бо я точно знаю, що мене вбивають... чорт забирай... Що ви верзете?

Німанд відчув, як у нього починають дрібно тремтіти руки, а далі й здригатися плечі. В очах несамовито запекло, а до горла підкотив гіркий тягучий клубок. Ще мить, і Якуб розридався, мов дитина, а далі, випустивши з рук напівпорожню чарку, осунувся на підлогу. Тут, коли тіло його повністю розслабилось, чоловік заридав так голосно, що у вітальню вбігла перелякана Грета і скрушно заламала свої довгі кістляві руки. Когер знаком наказав їй вийти. Щойно жінка знову зникла за дверима, він розпластався поруч з Якубом і, заклавши руки за голову, вперся поглядом у важку кришталеву люстру над ними.

— То з чим пов'язане ваше заціпеніння посеред дороги, як гадаєте? — запитав він, коли гість трохи затих.

— Мені здалося, я бачив цю частину вулиці у своєму сні, — відповів той, — здається, саме тут мене останнього разу вбили.

— Як цікаво, — знову повторив психіатр.

— І не кажіть. Надзвичайно цікаво...

Якуб, трохи прийшовши до тями, сів на підлогу і підібгав під себе ноги.

— Ви зверталися з цим до лікаря? — запитав його Когер.

— Так. Він порадив мені переїхати.

— Як звали цього фахівця?

— Доктор Крауц, здається...

— Він дурень, цей Крауц.

Якуб мовчки поглянув на свого лежачого співрозмовника.

— Вам потрібна допомога справжнього знавця цієї справи, — продовжив той, — і, здається, я знаю, хто вам зможе допомогти...

Когер підвівся з підлоги і вправними рухами поправив костюм. Тоді підійшов до секретера і хвилину покопирсався в шухляді. Врешті, знайшов там якусь візитку.

— Ось, — промовив психіатр і неквапними кроками повернувся назад, — візьміть...

Якуб звівся на ноги і, взявши картку, мовчки прочитав на ній: «Д-р Зиґмунд Фройд. Психоаналітик. Відень, Бергассе, 19».