Розділ «Остання справа комісара Вістовича»

— Які саме справи він мав з урядом? — не вгавав комісар.

— Здається, постачав тютюн армії, — невпевнено відповів той.

Кельнер з запізненням приніс карафку горілки, дві чарки, а за мить і два горнятка з кавою.

— Негарно з вашого боку так допитувати того, хто сьогодні вам допоміг, — плаксиво зауважив Ляшевський.

І хоч допомога була радше моральною, Вістович все ж пробурмотів якісь вибачення і наповнив дві чарки. Горілка трохи повернула обом добрий гумор.

— А де Гофман тримав свої документи? — ніби між іншим запитав комісар, підносячи до рота гарячу каву.

Ляшевський стенув плечима.

— Він не розповідав про них нікому. Навіть мені. Гаразд, я маю йти.

Ляшевський підвівся з-за столу, даючи зрозуміти, що за каву і горілку заплатить Вістович.

— Куди ви так поспішаєте? — запитав комісар.

— Даруйте, маю справи...

Він вийшов з кав'ярні, і Вістович бачив, як той перейшов вулицю, попрямувавши кудись на Сикстуську.

Комісар, зрештою, також надовго не затримався. Розплатившись, він подався додому. Хотілося трохи перепочити й привести себе до ладу. До того ж, вдома його мав знайти Самковський.

Опинившись у своєму будинку, Вістович відчув значне полегшення. Тут було приємно і затишно, незважаючи на те, що довкола панував безлад. «Треба найняти домогосподарку», — вкотре подумав він, вмощуючись на стільцеві навпроти вікна, звідки виднівся окраєць Домініканського собору з великим написом «Soli Deo Honor et Gloria».

Комісар потягнувся до телефонного апарату. Слід було повідомити директора поліції у Відні про смерть Гофмана. Комутація тривала добрих десять хвилин, і врешті виявилось, що директора немає на місці. Вістович продиктував повідомлення його секретарці й поклав слухавку. Після цього відчув деяке полегшення, мовби частину тягаря вдалося перекласти на інші плечі. А й справді, нехай там вирішують, чи варта Ця гра свічок. Шукати йому й далі ці проклятущі документи чи покинути все й повертатись до Відня.

Самковський прийшов під вечір. Знадвору темніло, і комісар не помітив, як задрімав. Крізь дрімоту він почув обережний стукіт у двері й одразу ж схопився на ноги.

— Що у вас з обличчям? — першим ділом запитав Самковський, проходячи досередини.

— Слово Bruderferajn пану про щось говорить? — вирішив не приховувати комісар.

— Аякже. Мафія з Вільна. Нещодавно тут з'явилась, — відповів той.

— Наші шляхи перетнулись, — криво усміхнувся Вістович, — вони також шукають Гофмана.