Розділ «Остання справа комісара Вістовича»

— Саме тому ці типи його шукають? — перепитав комісар.

— Гадаю, так.

Вістович хвилину помовчав і знову приклав до обличчя вологий рушник.

— Мені ця дівчина говорила, що Гофман брав з неї гроші за морфій, — промовив він згодом.

Ляшевський стрепенувся.

— О, то ви з нею знайомі? — сказав він. — Безсоромна дівиця. Вона сама все йому віддала, щоб мати більше тієї отрути.

— Гаразд, — комісар поклав рушника назад у мидницю, — то як саме Гофман пішов на той світ?

— Застрілився.

— Де?

— В своєму будинку в Перемишлянах.

— Коли?

— Тиждень тому.

— Ви бачили тіло?

— Я перший його знайшов.

— І повідомили поліцію?

— Звісно, повідомив. Але повітовій перемишлянській поліції було не до того.

— Тобто у Львові про самогубство ще не знають?

— Найпевніше, ні. Кажу ж, поліціянти зайняті іншим... Ви мені не вірите?

— Ще не знаю, пане Ляшевський. Ви, приміром, досі не поцікавились, хто я. Як мене звати і на біса мені цей ваш Гофман.

— Ви працюєте на уряд, бо з урядом в Леона також були справи. А знати ім'я людини, пов'язаної з Рейхсратом в наш час може дорого коштувати...