Розділ «Остання справа комісара Вістовича»

— Вже не знайдуть, — урочисто зауважив Самковський.

— Знаю, цей скурвисин застрілився.

— Отож.

— А як щодо морфію, Самковський?

— Все домовлено, нас чекають, — відповів поліцейський.

Комісар накинув пальто, і вони, не гаючи часу, вийшли з будинку. Погода тим часом змінилась. На місто ліг густющий туман, що обіймав перехожих вологою і холодною пеленою. Вістович з приємністю відчув цю прохолоду на своєму обличчі й з насолодою вдихнув. Було годі уявити погоди кращої, аніж ця.

Чоловіки минули будинок пожежної команди, що стримів гострими шпилями з туману, мов середньовічний замок, і повернули на Замарстинівську. Тут, обійшовши чергові барикади, вони зайшли в двір облущеної кам'яниці, відтак Самковський далі впевнено рушив металевими сходами нагору і врешті кілька разів постукав у двері на другому поверсі. Йому невдовзі відчинили, і на порозі Постала молода жінка, щільно закутана в густу селянську хустку.

— А, то пан, — мовила вона Самковському, — заходьте, я вас чекаю.

— Зі мною ще колега, — поспішив зазначити той.

— Про колегу пан змовчав, коли ми домовлялися...

— Це своя людина, — заспокоїв він жінку, — новий клієнт.

— Що ж, прошу заходити, — врешті згодилася та, — обережно, поріг...

Голос цієї пані видався Вістовичу знайомий і, піднімаючись слідом за Самковським, він все намагався згадати, де міг чути його раніше. Врешті, опинившись в задушливому передпокої, де палахкотіло кілька гасових лампадок, він побачив її обличчя і не стримав посмішки. Жінка натомість завмерла від здивування.

— Доброго вечора, пані Фрюліх, — перший привітався комісар, — як ся маєте?

— Доброго вечора, пане...

— Вістович, — нагадав їй своє прізвище комісар.

— ...пане Вістовичу, — повторила вона, — дякую, незле... А ви?

— Здається, до вас рідко приходять ті, в кого все гаразд. Чи не так?

— Як сказати...

Від нього не приховався гнівний погляд, який вона кинула убік Самковського. Проте той виглядав не менш розгубленим, аніж сама Ріта Фрюліх. Між тим комісар швидко роззирнувся довкола. Під лампадкою невеликий письмовий стіл, на якому були акуратно складені папери, а поруч них лежало дві печатки і промокальний папір. В іншому куті стояв туалетний столик, над яким кріпилося на стіні чимале дзеркало.