Розділ 3 Словесний бій

 — Не вставай, князю. Зараз перенесемо на тепліше місце, — старий слуга Пилипок був єдиний свій у наметі.

«Він був зі мною, чув про п'ятсот... Отже, не випустили. Добре, що не вбили. Але як Дрозда попередити?»

 — Чао![42]  — привітався з князем кроат, що ввійшов у намет.  — Мене приставили до Твоєї милості, і, Твоя милосте, можеш не боятися якогось підступу.

«Крім того, який уже стався».

Кроат підійшов ближче. На вигляд йому було близько сорока років, проте волосся геть сиве, чорні очі скидалися на дві бездонні криниці.

 — Мене звуть Божирар Антоєвич, я нобіль із Ядри[43].

Семенові було відомо, що слово «нобіль» означає «знатна людина». Те, що в далекій Далмації нобілями називали знатних мешканців міст,  — про це він, певна річ, не знав.

 — Щось я чув про це місто.

 — Ми нещодавно повстали проти влади Венеції. Вона гнобить нас уже, мабуть, двісті років. А ми раз у раз повстаємо та кличемо на допомогу угорського короля. Для нас влада угорців легша за венеційську.

Кроат ніяк не підкреслив слова «для нас», проте Семенові здалося, що вони пролунали не випадково.

 — Та Лайоша розбили, ми боронилися ще півроку, однак голод змусив нас здатися. А мені довелося тікати.

За інших обставин із Божираром, мабуть, було би приємно погомоніти. Одразу видно  — не дурень. Але тепер треба перемовитись із Пилипком, треба  — і неможливо. Бо серед слуг у наметі й угорці, і поляки стежать і за полоненими, і один за одним.

Не дадуть поговорити.

Але говорити було непотрібно...

Нічого не треба було казати старому Пилипку, бо він усе чув, зрозумів і вирішив.

Уночі, хоч варта не спала, зміг непомітно зняти з шиї амулет-змійовик  — бронзовий диск, на одному боці якого святий Федір Тірон, що б'є списом змія, на звороті  — просто змії. Відверто кажучи, Пилипок, успадкувавши цей оберіг від батька, а той від свого батька, довго думав, що на зображенні  — Георгій-Побідоносець, аж поки отець Іван не пояснив.

Зняв і сховав у рукав. Піднявся, пішов до виходу.

 — Куди?

 — А то ти не знаєш.

Лях, що розмовляв нашою мовою, рушив слідом. Господи, дякую! Він не став надівати шолома. Хмари саме затулили і місяць і зорі.