Розділ 1 Початок

А з іншого боку  — він їхав сам. Без слуг.

Поки він скакав по центру, серцю Волинського князівства, це було ще так-сяк, бо розбійники, які живуть у печерах, насправді траплялися вкрай рідко. У значній більшості випадків розбійничали самі феодали. Та в князя Любарта з такими розумниками розмова була коротка  — на відміну від мотузки.

Тож центр князівства був більш-менш безпечний. Однак вершник наближався до кордону земель, що перебували під прямою владою татар. А тут були можливі всілякі сюрпризи. Жити з одного боку кордону, а грабувати на другому  — дуже зручно.

Вершник час від часу підіймав до неба своє непримітне обличчя: сковзнеш поглядом  — і зачепитися нема за що,  — молився і їхав далі.