Розділ «Вдова узурпатора»

Продираючись крізь зарості, ми дісталися до вирубаної із гранітного моноліту арки й застигли із піднятими головами, розглядаючи цей пам’ятник чужій могутності. Вхід із цього світу на той? Або навпаки? Могила біля підніжжя арки зберігала гордовите мовчання, висічена на мармуровій плиті змія мовчки скалила зуби в нашу сторону.

— Будемо піднімати?

Могилу недавно розкривали: змію прикрашали свіжі подряпини, і відколотий шматочок мармуру валявся біля самої арки.

— Спробуйте.

Плейте жбурнув лопату на землю, а кирку ввігнав під ушкоджений бік змії. Жили на чолі амаданського няня здулися, потужним ривком він зрушив плиту сантиметрів на тридцять. Відкрилася зіяюча щілина, звідки виразно повіяло гнилизною, я поспішно відскочила, а Плейте піднатужився й повторив ривок. Мармурова плита сповзла зі своєї основи й стала на ребро.

— Тільки й усього, — констатував Плейте. — І ніякого чаклунства.

Ми заглянули в могилу. Вона виявилася на диво неглибокою, стіни були обкладені керамічними плитками із зображенням змії, унизу стояв саркофаг із чорного каменю. На кришці саркофага лежав срібний диск не більший за десертну тарілку.

— І це все? — розчаровано запитав Плейте. — Заради цього ви заварили таку кашу?

Він зістрибнув на кришку саркофага й взяв Диск у руки. Я мимоволі здригнулася, але нічого не відбулося.

Плейте покрутив Диск, розглядаючи складний геометричний візерунок на його поверхні, й зацікавився написом: «Я, Світлий Місяць…»

— Ні! — скрикнула я. — Не читайте!

Не вистачало ще, щоб він вимовив Посвяту! Він, зовсім стороння людина, яка поняття не має про закони Анемора!

Плейте зацікавлено подивився на мене, відкрив рота, але сказати нічого не встиг: кришка саркофага хитнулася. Реакція не підвела амаданского няня, він кулею вилетів з могили й опинився не менш ніж на півметра від краю. Струмок чорного диму поповз із саркофага. Пітьма пробудилася!

— Треба закрити!

Я схопилася за могильну плиту, але з таким же успіхом могла б потриматися за арку: вона не ворухнулася. Плейте жбурнув Диск на землю, узявся за плиту й перекинув її на могилу. Пітьма вже сочилася в щілину, коли він остаточно повернув змію на місце і щілина закрилася. Крихітний згусток Пітьми поплив до його обличчя, але Плейте смачно плюнув у неї й відскочив убік.

— Це не твоя річ! — сказав він чорній хмарі, і хмарина розсіялася.

Я заплескала в долоні: «Ви геній, Алаксе!»

— Я знаю, — сказав він, підібрав Диск і засунув собі за пояс. — Настав час іти, Есто.

Мені так хотілося опинитися нагорі, що я без зайвих слів кинулася до залишеної на краю яру мотузки. Пам’ятаю, я ще встигла подумати, що знизу яр не здається таким глибоким, як зверху. Я була вже на середині, як раптом земля дивно вигнулася, сіпнулася й викинула мене геть. Я пролетіла в повітрі не менше п’яти метрів і ледь не збила з ніг Клюса з Афарасом, які підходили до яру.

— Есто! — закричав Клюс, але від удару об землю в мене перехопило подих. Афарас мовчки опустився на коліна й почав квапливо обмацувати моє тіло. Мені було настільки погано, що я навіть не обурилася. — Есто! — у голосі Клюса виразно зазвучали сльози. — Ти вбилася, так?