Розділ «Вдова узурпатора»

— Не стріляй, — раптом почув Клюс шепіт позаду. — Вели йому піти.

— Іди геть! — вимовив Клюс непевно, але примара зупинилася й, підбадьорений, він закричав на всю міць легенів: — Забирайся!

Сплячий повільно, дуже повільно повернувся й пішов геть. Клюс аж дві хвилини дивився йому вслід, перш ніж усвідомив перемогу й радісно зареготав: «Боїться!»

— Куди він пішов? — вимовив за ним той же голос.

Клюс оглянувся й зустрів тривожний погляд Афараса.

Плейте прив’язав кінець мотузки до великого валуна на краю яру, настільки глибокого, що мені відразу перехотілося туди спускатися. З дитинства висоти боюся! Невже ти, Ламасе, не міг знайти для Диска якого-небудь іншого сховища? Ти ж, напевно, знав ще штук п’ять Гнізд Пітьми! Чим погане наше, Анеморське: добротна тепла капличка із чудовим гранітним саркофагом, живопис на стінах у дусі раннього Середньовіччя, двійко перевертнів завжди на сторожі… Казка, а не Гніздо Пітьми! І спускатися нікуди не треба.

— Знову за свої штучки?

Виявляється, я вже хвилин п’ять креслю в повітрі захисні знаки. Раніше я за собою сомнамбулізму не зауважувала! Та й чого варте сільське чаклунство проти древньої магії? Тільки охоронця із себе вивела, он як брови супить…

— Обв’яжіться!

Він хотів допомогти, але я швиденько затягла вузол. Дім Фут навчав не тільки Клюса, я теж дещо вмію!

— Як спуститеся, чекайте на мене, з місця не сходьте!

Я бадьоро кивнула й рішуче попрямувала до краю. Філіп, напевно, з Анемора виїхав тиждень тому, а то коли б він встиг сховати Диск і повернутися в місто? Тут для одного клопоту забагато… Пітьма забери! Мокра глина — кепська опора на крутому схилі, я гарячково чіплялася за пучки трави, за коріння, дряпала руки й при цьому намагалася не дивитися вниз. Чого б Плейте просто не спустити мене на мотузці о-он з того виступу, а я б замружилася міцніше… Тут нога зісковзнула, я змахнула руками й зависла на мотузці. Нічого доброго, стояти на землі набагато приємніше. Правда, опустили мене в кущі ліщини досить акуратно, без значних подряпин.

Сам Плейте спускався дуже спритно, незважаючи на інструменти за спиною, а останні півтора метри взагалі подолав одним стрибком.

— Арку бачите? — ткнув він пальцем углиб яру.

Вдивившись, я справді розрізнила в заростях обриси кам’яної арки, обплетеної лозами дикого винограду.

— Там могила якогось чаклуна. Захисники щирої віри давно грозять стерти її з лиця землі, та турбот у них вистачає й у місті.

Мені все ще не вірилося, що дорога закінчилася. Невже я встигну стати королевою? Дано Іт залишиться з носом. Шкода тільки, що Дім помер… На кого я можу покластися в Анеморі? Всі сахалися від нас із Клюсом, плазували перед Дано… Хто ризикне зв’язатися з Діано Лу, аркадайський дядечко Люсто, або…

Плейте вивів мене із задуми:

— Ідемо вже, ваша високосте.

Він уперше назвав мене так. Виходить, Місячний Диск діє не тільки на королів, але й на манери амаданських нянів?