Розділ «Вдова узурпатора»

Клюссіді Діано Лу подивився на мене зацькованим вовченям, торкнувся в кишені руків’я водяного пістолета й відповів: «Звичайно».

— Не хвилюйся, приятелю! — додав він голосно. — Я тебе не кину!

Афарас не ворухнувся, він так і продовжував сидіти із флягою в руках, бездумно дивлячись на оброслі коричневими мохами руїни. Ми нашвидку перекусили, Плейте відв’язав приторочену до його речового мішка кирку, вийняв лопату з коротким держаком і моток мотузок.

— Цього має вистачити.

— Ми незабаром повернемося, — сказала я Клюсу. — Будьте розумником, сір, і не стріляйте ворон.

Клюс слабко посміхнувся. Йому було страшно залишатися в цьому безрадісному місці, але він тримався.

— Не робіть дурниць, принцесо! — у свою чергу наказав він. — Пам’ятайте, ви повинні жити довго й щасливо!

Перехопивши мій погляд, Клюс додав:

— Не бійся, я догляну за ним.

Плейте виразно гмикнув, але не сказав нічого, і я була йому за це вдячна. З Алакса Плейте давно злетів усякий гонор, тепер це була просто дуже стурбована й втомлена, цілком симпатична людина, перед якою стояло нелегке завдання. Я помахала Клюсу рукою, і ми вирушили в дорогу.

Пройшло зовсім небагато часу після того, як Естареді й Плейте пішли, а юному королеві здавалося, що минула вічність. Він уздовж і впоперек обнишпорив руїни, кинув два камені в порожній колодязь, проспівав заборонену пісню про дівчаток із кабаре, а час усе тягнувся й тягнувся. Клюссіді Діано Лу вкотре згадав розвеселого Емі й гірко зітхнув. З Емі нудьгувати не доводилося.

— Тобі не напече голову, приятелю? — запитав він Афараса. — А то Еста на мене розсердиться. Вона й так на мене зла. Я знаю: ти б не вистрелив, ти просто хотів змусити мене повернутися, а я вчинив занадто жорстоко. Я ненавмисне.

Афарас нічого не відповів, схоже, він взагалі не помічав Клюса. Але Клюс зараз мовчати не міг, лиховісна тиша забутого села здавалася йому нестерпною.

— Ти мене вважаєш просто хлопчиськом, малям, а це ж не так. Бачиш смугу? — Клюс задер вище каштановий чубчик. — От моя корона. Мене коронував Місячний Диск. Це значить, я таке можу!.. — Клюс помовчав і самокритично додав: — Правда, не сам, а тільки за допомогою Диска й то… Дано розмріявся Диск одержати?! Дуля йому! Коли я… якщо я… Коротше, Еста стане королевою, а ніякий не Дано! Але я однаково буду жити довго, так обіцяв Ламас. Ти Ламаса не знав? Така людина… була. Еста мені не сказала, а от Емі проговорився про все. У нас таке діється, Отті, через цей проклятий престол! Ти слухаєш мене? Ніколи не лізь у королі, приятелю, якщо тільки тебе не впхають силою. Стільки турбот, а морозиво щодня однаково не дають! Та ще як в перших міністрах який-небудь Дано Іт виявиться, взагалі погано! Що ти дивишся? Навіщо я хочу Есті Диск на зберігання передати? А тобі б сподобалося, якби тебе вморили й ніхто не помстився за тебе?! У мене ж брата нема, щоб Дано на дуель викликав. Якщо Еста рипнеться, він же її засміє! А проти законної королеви ніхто не виступить, на те й Посвята існує. Еста взагалі-то гарна… хоча й вредна. Вредна, бо старша. Я, може, теж був би вредним, якби народився раніше. Треба завжди показувати, що ти старший, змушувати вмиватися й робити зарядку, наче нічого кращого у світі немає… Ти слухаєш? Усе ще сердишся на мене? Даремно. Однаково вийшло по-твоєму, а краще б я пішов з Естою. Що взяти з дівчиська, у неї вічно все невлад!

Клюс замовк, бо на нього раптом упала тінь. Юний король озирнувся й побачив людину в коричневому сюртуку. Схоже на місяць обличчя Філіпа втратило цілісність: чиїсь яструбині риси проступали крізь нього, як проступає камінь крізь марево ранкового туману. Туман розсіюється, й похмура скеля являє світу свій лик…

— До нас гості, приятелю, — відразу охриплим голосом сказав Клюс. — Зустрічай.

Рука Сплячого повільно піднялася на рівень горла Афараса. Янваєць не ворухнувся.

— Тобі чого треба… дірявий?! — Клюс спробував відволікти увагу на себе. — Що ти тут забув?

Сплячий підняв другу руку й нахилив голову, немов прислухався. Клюс помітив, що вушні раковини примари — темні й зморщені — ворушаться, як у собаки. Сплячий відкрив рот, і Клюс чітко побачив величезні гострі ікла у верхній щелепі. Король мимоволі здригнувся, і примара зразу ж підступила ближче.

— Отті! — Клюс вихопив пістолета й спрямував у лоб Сплячого. — Вставай!