Розділ «Бабай»

— Вибач, — відповіла Валерія, помовчавши хвилину. — Напевно, ти правий. Я переборщила…

— Залишишся з ним ще на кілька хвилин?

— Ні, — вона втомлено всміхнулася. — Думаю, немає потреби.

— Ідемо спати? — Михайло похитав її на нозі.

Валерія задумливо подивилася кудись угору:

— А що, є інші пропозиції?

— Можливо.

— Тоді я готова їх вислухати…

Упродовж останніх днів серпня у житті родини Левшиців не сталося нічого особливого. Якщо не згадувати неослабну напругу в дитячій, що висіла в повітрі, як електрика перед грозою. Двічі протягом цього часу Назара відвідувала дільнична лікарка, ще зовсім молода жінка, — вона запевнила Валерію, що ніяких ускладнень поки що не бачить, і, схоже, кір пройде без наслідків. А ще погодилася продовжити її лікарняний до початку вересня. Назар міг сподіватися на два додаткові тижні канікул. На цю звістку він зреагував досить стримано, тільки кивнув і запитав, чи встигне висипка зійти повністю до середини вересня — не хотілося з’явитися в новому класі схожим на двоногий плямистий гриб. Лікарка розсміялася і сказала, що все буде гаразд, але дещо залежить і від його власної шкіри.

Тридцятого серпня хлопчик почувався вже помітно краще, однак його продовжувало непокоїти, що він може не встигнути цілком позбутися висипки до першого візиту до нової школи. Весь наступний день Назар провів, обмірковуючи цю проблему, а надвечір нарешті собі зізнався, що насправді його хвилює зовсім інше — висип був просто помилковим приводом.

Він чекав.

Це трапилося, коли серпень передав нескінченну естафету часу вересню, — «Сторож» уперше спрацював.

Назар миттєво розплющив очі, ні на секунду не сумніваючись у тому, що дзенькіт дзвіночка йому не причувся і не наснився. До того ж, він нещодавно вставав попити води і тепер ще не перейшов ту хистку межу, за якою дрімота перетворюється на справжній сон.

Дитяча, як завжди, була залита тьмяним світлом настільної лампи, у квартирі стояла тиша, батьки давно спали. Викликані Назаром стрілки вказували на половину третьої чи трошки більше.

Пліньк!.. — дзенькнув дзвіночок. «Сторож», як вірний пес, постійно був напоготові. І от нарешті прийшла пора виконати свій обов’язок. Пліньк!.. — але тільки один раз, ніби Той, Хто Стукає По Трубах, хотів лише натякнути на свою присутність.

А може, збагнувши, що його поява не залишилася непоміченою, вирішив зачаїтися.

«Він точно був тут, точно був… Пилом тхне так, наче мама не прибирала в кімнаті цілий рік», — Назар дослухався, як гулко гупає серце у грудях, і гадав, чи забрався монстр геть (де це? куди він іде?), чи терпляче вичікує прямо під ним, обережно вивчаючи павутину капронових ниток із котушки для повітряного змія. Змія, що був узятий в полон і доблесно загинув у нерівному бою з височенним кленом рік тому…

Вивчає і чекає, прислухаючись до його подиху.

У такому разі він уже знає, що Назар не спить.

Чи…