Розділ 9

— Наприклад, вельмишановний пане? — з ласкавою усмішкою спитав Торович.

— Наприклад, знайдіть у моїй голові думки про такого собі Козиру, якого вирішили витіснити з торгових шляхів, але так і не змогли прибрати зовсім. Він оце якраз шукає, кому помститися, кажуть люди… Особливо грозить тому, хто придумав усю ту хитромудру штукенцію з його дочкою, Калиновським та всім тим…

— От, Жигадло, от язикатий пузир, — усмішка злетіла з вуст сивого рабина. Він миттю перестав бути схожим на пухкого веселуна й провів по бороді рукою. — Чого хочеш?

— Про Камінь-Каширський. Що там за історія, про що питав Калиновський?

Торович повернувся до Голоти спиною, зайшов у низькі двері й роздратовано буркнув:

— Заходь, чого стоїш?

Голота посміхнувся й зрозумів, що нарешті почалася справжня ділова розмова. Він зігнув голову й проліз у низькі двері услід за старим рабином.

З єврейського кварталу Голота виїхав уже після обіду. Він трясся в сідлі, кусаючи плетену халу, і весело роздумував, що день, який почався так важко, урешті закінчується просто прекрасно. Дощ нарешті припинився, сонце радісно щирилося з синього неба, велетенські, як озера, калюжі на очах перетворювалися на маленькі баюрки й зникали, а Голота не приховував щастя, співаючи й підганяючи свого Росинанта, щоб швидше виїхати з міста. Кінь не надто радів господаревому збудженому настрою і на всі Голотині удари нагаєм відповідав бурхливим галопом, який уже за три секунди перетворювався на якісь судомні дригання, а ще за кілька митей — видихався зовсім. Та й дивний рух підтюпцем тривав не більше кількох секунд, після чого Росинант ішов кроком, демонстративно припадаючи на ліву ногу. Але Голоті було байдуже. Якщо ще вчора вранці всі ці кінські викрутаси доводили його до сказу, і він гилив Росинанта на чому світ стоїть, то зараз просто не звертав уваги. Голота чомусь усміхався, говорив сам із собою і раз-по-раз хлопав себе по грудях, де за пазухою тримав папери, які після довгих криків і причитань, трясучи руками й довгою бородою, таки віддав йому старий мудрагель та чарівник Шимон Торович.

Уперше блиск, який міг бути лише блиском рушниці, Голота побачив після того, як виїхав з Межиричів. Краєм ока він устиг вловити якийсь рух у кущах обабіч дороги, та не подав і виду й усе так само неспішно хитався на Росинанті, витираючи лоба хустиною. У голові відразу зароїлося безліч думок, та якийсь час після того не ворухнулося ні травинки або ж гілки, і Голота вже почав думати, що хвилювання були марними. Та лише припустив, як побачив ще один відблиск й миттєво зрозумів, що переслідувачі, ким би вони не були, нападуть з хвилини на хвилину. Проте чекати нападники не стали зовсім: з хащів ляснув постріл, і велика, як горіх, куля свиснула біля самого вуха вершника. Голота миттю повернувся й навмання вистрілив у кущі із пістоля. Зрозумів, що вцілив, бо з заростей ліщини почувся крик і несамовита божба. Та вправність мало допомогла — з другого боку дороги вистрілили ще раз. Голоту немов хтось ударив палицею, він упав з коня, заплутавшись ногою в стременах, а переляканий Росинант згадав молодість, бо захарчав і галопом, не розбираючи дороги, кинувся в ліс, тягнучи за собою закривавленого вершника.