Розділ «Частина четверта»

В сучасній Україні Орлик – один із головних героїв історичного пантеону. Зображується як найбільш активний і послідовний борець із утисками Російської імперії.

В Україні заснована премія імені Пилипа Орлика, Національний банк випустив монету з його зображенням.

У Києві у 1993 році ім’ям Орлика названа вулиця (на якій знаходиться Верховний суд України), а в 2011 році був відкритий пам’ятник. Орлик також зображений на поштовій марці, випущеній у 1997 році в серії, присвяченій українським гетьманам.

У «Полтаві» О. Пушкіна Орлик нібито веде допит вірного російському цареві Кочубея (свого попередника на посту генерального писаря), вимагаючи від нього зізнання, де знаходяться багатства, а Кочубей називає його «жестоким человеком» і відмовляється відповідати, після чого Орлик кличе ката…

Достовірність цієї події не підтверджена, це все вигадки і фантазії О. Пушкіна – ну не любив він тих, хто боровся за волю України.

Та ще на Дніпропетровщині є село Орлик. Колись воно звалося як річка Орель, але 1694 року генеральний писар Війська Запорозького Пилип Орлик перейменував його в місто Орлик. Чи не на свою, бува, честь?

Та ще є улюблена пісня гетьмана Пилипа Орлика, яку він часто співав:

Гуля орел, гуля сизий, та й попід небесами…

Так і має бути: великому орлові великий політ!

«…Немає вже на Україні жодних вольностей, існує лише фантом свободи…»

Фантом – це привид, примара. Те, чого немає.

Що-небудь нереальне, що існує лише в уяві.

Серед найвідоміших мазепинців – борців за незалежну Україну, – другим після гетьмана Пилипа Орлика був його син Григорій.

Григорій (Григор) народився 5 листопада 1702 року в гетьманській столиці Батурині в родині генерального писаря Пилипа Орлика.

Охрестили Орликового первістка в місцевому соборі, хрещеним батьком був не хто інший, як сам ясновельможний пан гетьман «обох сторін Дніпра» Іван Мазепа, а хрещеною матір’ю – Любов Федорівна, досить відома дружина генерального судді Василя Кочубея.

Життя юного Григорія Орлика мине далеко за межами батьківщини – як і гетьманство його батька. Так, мабуть, розпорядилася доля.

І життя таке, що про нього можна й сьогодні знімати пригодницькі фільми. В 14 років хрещеник Мазепи бере участь у першому бою – на боці шведського короля Карла ХІІ Ґустава під фортецею Штральзунд.

Потім Григорій закінчує з відзнакою Лондонський університет у Швеції (шведською мовою він на той час володів, як своєю рідною). Рік служить спершу в шведській, а потім у саксонській королівській гвардії, ще пізніше, здобувши військовий гарт, служить осавулом при польному коронному гетьмані Речі Посполитої. А вже з 30-х років XVIII століття молодий офіцер Григорій Орлик розпочинає військово-політичну кар’єру при французькому королівському дворі (французьку він на той час вивчив як свою рідну), виконує важливі дипломатичні доручення короля Людовика XV, зустрічається з найвищими урядовцями Османської та Австрійської імперій, Кримського ханства, Речі Посполитої. І водночас виконує секретні доручення свого батька – українського гетьмана в еміграції Пилипа Орлика. Отримує звання офіцера королівської гвардії. На чолі кінного полку французької армії гетьманський син бере участь у війні з Австрією 1744–1747 років, у Семилітній війні європейських країн 1756–1763 років, у ході якої отримує генеральське звання. За свої бойові заслуги був нагороджений відзнакою шведського короля «Великий хрест ордена Меча» та французьким орденом «Хрест святого Луї».

Життя його було захоплюючим, незвичайним, складним і багатим на пригоди, але разом з тим і небезпечним… Хаг, капітан з Сасесу, Ля Мот, Ернест Брамляк, Конорієр – це не повний перелік його прибраних прізвищ та псевдонімів, під якими Григорій Орлик, виконуючи різні доручення, подорожував європейськими та азіатськими країнами. І псевдоніми – неодмінно кожен раз новий, – йому були потрібні не лише для виконання таємних доручень, зокрема французького двору, а й для власної безпеки, аби ввести в оману російських шпигунів, які після 1709 року полювали в Європі з наказу Петра Першого за «мазепинцями». Це могло скінчиться вельми сумно і трагічно, як то й сталося з племінником Мазепи Андрієм Войнаровським, якого російські нишпорки виловили в Гамбурзі – він необачно жив там під власним прізвищем.

Дипломатичну кар’єру, вельми, до речі успішну, син українського гетьмана (таких тоді називали гетьманичами) розпочав з поїздки до Османської імперії та Кримського ханства.