Розділ «Частина четверта»

Лишь раз иль два в круглый год

С толпой преступников усталой

Дружина воинов пройдет.

Иль за якутскими мехами

Из ближних и далеких стран

Приходит с русскими купцами

В забытый город караван…

Пушкін високо оцінив «Войнаровського» К. Рилєєва, поема вплинула і на написання ним «Полтави».

Поема присвячена Андрію Войнаровському, племіннику Мазепи (Андрій Войнаровський був сестриничем, сином сестри гетьмана). Він отримав добру освіту в Німеччині. Був активним і дієвим помічником гетьмана, часто виконував його надзвичайні державні доручення. Будучи посланцем гетьмана, представляв його при дворах короля Польщі, кримського хана і султана Пишної Порти. Карл ХІІ надав йому чин полковника шведської армії, а по смерті Мазепи «визнав його гетьманом обох берегів Дніпра…» (з Інтернету).

Але тут, як кажуть: стоп! Гетьманом обох берегів Дніпра, себто України, небіж Мазепи ніколи не був.

Його доля склалася щасливо і… нещасливо. Парадокс, але Войнаровського постійно супроводжувало щастя і в той же час постійно переслідувало нещастя. Успіхи і невезіння. Доля й недоля. І трудно сказати, чого в його житті було більше, а чого менше – щастя чи нещастя, везіння чи невезіння, долі чи недолі. І так тривало доти, доки наперед не вирвалося нещастя з невезінням, і він завершив своє ще відносно нестаре життя на повному нещасті, на гіркій недолі, що, як розібратися, він її й не заслужив.

А щасливим і везучим він буде в першій половині свого життя.

Андрій Іванович Войнаровський, осавул Війська Запорозького обох боків Дніпра гетьмана Мазепи.

Кар’єру свою розпочав напрочуд вдало.

А все тому, що йому пощастило з самого народження, з родом, який подарував йому життя. Андрій Войнаровський походив з відомої української родини Мазеп-Калединських, козацької старшини Гетьманщини.

Мазепа готував його до високої місії – чи не вперше, в обхід гетьманських виборів, він хотів, щоб небіж успадкував від нього, гетьмана-дядька, його владу і започаткував в Україні першу правлячу династію. Тож гетьман подбав про блискучу європейську освіту свого небожа, спершу в Києво-Могилянській академії, а потім у кращих університетах Німеччини.

З 1701 року Андрій – осавул, себто помічник Мазепи. З 1705-го – на царській службі, під покровительством – дядько подбав – графа Головкіна. Ще через два роки – отаман п’ятитисячного загону, що його Мазепа послав під Люблін на підсилення армії Меншикова. Був одним з небагатьох козацьких старшин, яких Мазепа посвятив у свою потаємну задумку про перехід на бік противника Петра І, шведського короля Карла XІІ.

Восени 1708 року Войнаровський контролював зі своїм військом переміщення поблизу українських кордонів російських військ на чолі з князем Меншиковим, і саме його повідомлення про намір російського воєначальника йти штурмувати гетьманську столицю Батурин, примусило Мазепу залишити табір царя і повернути свої полки на з’єднання зі шведами.

Англійський посол у Москві Чарльз Вітворт доповідав у Лондон:

«Тут всі вважають, що головним радником гетьмана був його сестринець (племінник) Войнаровський, людина молода, але освічена і здібна».